"Богдан Лепкий. Мазепа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

"Гетьман ┐де! Гетьманi"
Кланялися i повними смутку очима вiдпроваджали карету.
Вiдколи гетьман до Жовкви при┐хав, москалi трохи присмирнiли. Мiщани до
гетьмансько┐ канцелярi┐ жалуватися ходили, i гетьман уймався за ними.
Декiлька солдатiв таки гостро покарали, вiдрiзуючи вуха й носи або
пропускаючи крiзь вербову алею чи там крiзь шпiцрутени. Якщо жалоби не
допомагали, то за покривдженими жовкiвцями ставали ┐х новi знайомi -
козаки. Щонайгiрших пакiсникiв закатруплено за мiстом так, що й дiйти було
годi, хто й коли це зробив.
Тепер жовкiвцi поопускали носи, бо ┐х протектор вертав на велику
Укра┐ну.
Гетьманський ридван котився на пiвнiч.
Поруч гетьмана сидiв Ломиковський, навпроти Орлик.
Ридван великий i вигiдний, як хата. Дорога нерiвна й болотиста, ридван
хитався на ремiнних пасах i, нiби колиска, колисав ┐х до сну.
Ломиковський позiхав, Орлик рукою загулював уста, щоб гетьман не бачив,
що вiн не виспався.
На гетьманi не пiзнати втоми. На його блiдiм обличчi вицвiтали легкi
рум'янцi, в кутиках уст та┐лася злобна усмiшка, в очах огники грали.
Як минули останню хату i з садкiв ви┐хали на поле, гетьман рукою
показав налiво.
Ломиковський i Орлик зирнули в вiкно. Кiлькасот сажнiв перед ними щось
мрiло, су║тилося, шумiло, нiби хмари, нiби дими, нiби лiс двигнувся з
мiсця i йшов. Козацьким очам не важко було пiзнати - вiйсько!
"Бачите, панове?"
"Бачимо, милосте ваша!"
"Москалi з почестями випроваджають мене".
"I Танського полчани з ними".
"Бо Танський до москалiв пристав. Пiдлабузнювався свiтлiйшому, гадав,
що мiд лизати пiде".
"Скушту║ вiн московського меду! - завважив Ломиковський.- Я тому
Танському здавна не вiрив".
"Чимало таких. Але не гадаю, щоб вiн там велико┐ слави зажив. Його полк
без дисциплiни. Не знаю, чи втрима║ його в руках".
"Додадуть 600 москалiв".
"Почесний караул,- i гетьман усмiхнувся.- Хотiв я зразу провчити
Танського i спротивитися. Але, гадаю собi, ма║ хтось iнший пiд команду
Сiнявського йти, так краще хай його посилають. Бо треба вам знати, хто
такий Сiнявський з Бережан. Пiзнав я чимало тих панiв i мушу сказати, що
Сiнявський не з кращих. Горда i пишна штука, а полководець з нього такий,
як з мене архiмандрит".
"Чому ж то вони таку нараду вашiй милостi роблять?"
"Пита║те? Щоб заспоко┐ти розгнiваного гетьмана. Дурнi, дурнi! Гадають,
що пiддурять мене... Мазепа обид не забува║".
Через поле в напрямi то┐ дороги, котрою посувався гетьманський ридван,
скакало два ┐здцi. Один - на карому, другий - на гнiдому конi.
Оба в зелених кафтанах з блискучими гудзиками; на ногах високi чоботи,
на головах трикутнi капелюхи. З плечей на кiнськi зади спливали довгi
плащi, наопашки вбранi.
Старший через груди мав голубу ленту св. Андрея, i по тiм здалеку можна