"Юрий Логвин. Натурнi Оповiдки (укр.)" - читать интересную книгу автора Вона попустила оч│ на сво┐ оголен│ пипки.
Надивившись досхочу, перевела погляд на попередню точку. За якийсь час вона п│двела голову │ подивилась на мене. Я кивнув. ▓ вона стягла до лона. - Та зн│ми вже зовс│м... Не дивлячись на мене, р│зко крутонула головою: "Н│!" ▓ зразу ж за дверима почувся голос ┐┐ мат│нки. Голос верескливий, суджений. А тр│о пропитих голос│в - баса, баритона ▓ тенора - заспокоювали ┐┐. Я дивився на важку засувку │ переконував себе. шо корифани вже одну пляшку заробили. Враз за мо║ю спиною гуркнув ст│лець. Мен│ все стисло в середин│. Обернувся -д│вчинки тримаючись одною рукою за ст│льця, виступала │з купальника... У пополудн║ був т│льки Льоха. Тому пляшка д│сталась йому одному. Коли пляшка була щедро почата приб│г Ф│л│пович. Щосили ворушив вусами │ страшенно вирячав оч│.- - Юр│й Григорович! Я взяв сто! - "Не заливай, Ф│л│пович. Ноги не витримають! - Тулуб у нього, як добра шафа, а ноги -я│с н│жки столика з тераси. - Не в│риш?! П│шли, покажу! Чимчику║мо за ел│нг, де сто┐ть штанга та гир│. Ф│л│пович. зам│сть схопитись за гриф штанги, показу║ на даму п│д кручею. Я дивлюсь на товстенну, спечену до багряних пухир│в, пляжницю. правду кажу, що взяв, а ти не в│риш... Слухай, Юр│й Григорович, намалюй мен│ ┐┐... на пам'ять... Ну намалюй. - Далеко │, до всього, проти сонця. - Еть... Шкода... Правда, в мене минулого сезону була це п│кантн│ша дама... Сто двадцять... Але я взяв, хоч не в│рила, що я щиро нею захоплений... Ця всього сто, але теж прекрасна... Я в захопленн│. Коли мен│ трапля║ться перекладати малюнки тих рок│в, │ я бачу той малюнок д│вчинки, то не можу пригадати як ┐┐ звали ▓ як ми з нею розпрощались. А от у вс│х деталях бачу, як ми сто┐мо за ел│нгом │ Ф│л│пович показу║ мен│ свою пас│ю. 1 кожного разу я аж здригаюсь, так ч│тко бачу чотири складки жиру зам│сть ши┐, грудей │ черева. ▓6.III.98. ОСТАННЯ МОДЕЛЬ АГЕНТА "ЯРЕМИ" Я чомусь завжди думав, що Акторка набагато молодша за мене. Вона почала приходити до мене в гост│ пiсля того, як я, зрештою, одержав квартиру. Хоча були ми з нею знайом│ ще ран│ше. В│д iншо┐ артистично┐ брат│┐ вона в│др│знялась нормальною повед│нкою. Тобто не впадала в зайву афектац│ю де треба i де зовс│м не треба. Вона пробувала себе ще в жанр│ казки. Тако┐ соб│ герметично┐ м│сько┐ казки, може скор│ше нав│ть м│стечково┐. Спроби були непоган│. Але в тих умовах останн│х солодких судом Великого Застою про ┐х реал│зац│ю год│ було й думати. |
|
|