"Юрий Логвин. Натурнi Оповiдки (укр.)" - читать интересную книгу авторапов│домив про те. про що ми вже вс│ знали. ▓ тут Шура Глущенко щосили
зааплодував... Я тод│ так злякався. Думав, що Шуру загребуть, а вс│х нас, як св│дк│в, затягають. Бо в мо║му розум│нн│ тод│ Шура був просто хул│ганом, а не │д│отом. Ну, а що його батько знаменитий агент НКВД, то я й не снив. Про те, що Микола Петрович мав псевдо "Ярема" │ був "секретним сотрудн│ком", а прост│ше - "сексотом", взнав т│льки десь в к│нц│ шестидесятих з одн│║┐ передач│ "голос│в". В т│й передач│ говорили, що "Ярема" з дружиною "пасли" та "оп│кали" Володимира Винниченка та його дружину Розал│ю Як│вну... - Ну, мен│ цього Микола Петрович не розпов│дав!... - Засм│ялась Акторка. - З│ мною ще б│льше того - з│ мною Микола Петрович т│льки в│тався. ▓ хоча бачились │з ним ми дуже часто, жодного разу не розмовляли. 29. III. 98 НЕБОГА ПЕРЕКЛАДАЧКИ Як пам'ятаю, в той час ▓гор Петровим б│льше вс│х крутився у сп│лц│. Делегац│┐, гост│, м│сця в готелях, машини, автобуси, квитки на вс│ види транспорту. Я з ▓горем Петровичем був у прекрасних стосунках. По перше, ▓горю Петровичу дуже подобались мо┐ малюнки. Особливо голих д│вчат. По-друге, в│н збирав книги по мистецтву. По-трет║, в│н встигав перечитати всю пресу │ завжди був у курс│ (дозволеному) вс│х поточних справ. Ну а кр│м того, в│н завжди виручав мене з квитками. Але цього разу квиток потр│бен був мо┐й дивн│й модел│. мене при┐хали гост│. Мо┐ найдорожч│ гост│. ▓ я пов│в ┐х по старому Ки║ву. Отож б│ля Соф│┐ вона й п│дкотилась до нашого маленького гурту. В бадьорому настро┐ я н│чого не мав проти ше одн│║┐ слухачки. Не пам'ятаю, щоб колись ще на мене з│йшло таке натхнення до опов│док. Мо┐х базаринок вистачило без передиху до сам│с│ньких сут│нок. Домовились, шо малюватиму в квартир│ ┐┐ т│тоньки. Т│тонька наче перекладачка iз н│мецько┐. А зараз десь у в│дрядженн│. Коли ми побачили одне одного, то я так зараз розум│ю, просто сяяли в│д рад│сно┐ зустр│ч│. Але коли Н. перейшла вулицю, завернула за р│г │ попрямувала до ║диних дверей на фасад│, думаю, що я вже не сяяв. То був кагебешний будинок │ були 70 роки. Чергова з-за бар'║ру мовчки подала ┐й ключ. Охайна, але темна, к│мната на першому поверс│. Поки Н. хлюпалась п│д душем, я │з сут│нок середини к│мнати у театральний б│нокль обдивився супротивн│ в│кна цього замкненого двору. Т│льки в одному в│кн│ рухався чолов│к. Майка, в│йськов│ штани. Вичавлював крем │з тюб│ка │ розтирав по виголених щоках. Н. вийшла голенька, зал│зла на канапу з ногами │ пожадливо затяглась сигаретою. Мов │з труби пускала дим │ з│ см│хом розпов│дала про в│дв│дини минуло┐ ноч│ ресторац│┐. Пот│м легко i невимушене перейшла до сво┐х пригод у р│дному П│тер│. Детал│ були виразнi. Чулося з тембру розпов│д│, що "Кама сутру" вивчала не з машинопису. Щиро скажу, малювалося важко. Не знаю, хто б малював при так│й "аг│тац│┐" краще за мене, але вона сама кинула мен│ рят│вне коло - пиятка з |
|
|