"Юрий Логвин. Натурнi Оповiдки (укр.)" - читать интересную книгу автора

пов│домив про те. про що ми вже вс│ знали. ▓ тут Шура Глущенко щосили
зааплодував... Я тод│ так злякався. Думав, що Шуру загребуть, а вс│х нас, як
св│дк│в, затягають. Бо в мо║му розум│нн│ тод│ Шура був просто хул│ганом, а
не │д│отом. Ну, а що його батько знаменитий агент НКВД, то я й не снив. Про
те, що Микола Петрович мав псевдо "Ярема" │ був "секретним сотрудн│ком", а
прост│ше - "сексотом", взнав т│льки десь в к│нц│ шестидесятих з одн│║┐
передач│ "голос│в". В т│й передач│ говорили, що "Ярема" з дружиною "пасли"
та "оп│кали" Володимира Винниченка та його дружину Розал│ю Як│вну...
- Ну, мен│ цього Микола Петрович не розпов│дав!... - Засм│ялась
Акторка.
- З│ мною ще б│льше того - з│ мною Микола Петрович т│льки в│тався. ▓
хоча бачились │з ним ми дуже часто, жодного разу не розмовляли.
29. III. 98

НЕБОГА ПЕРЕКЛАДАЧКИ

Як пам'ятаю, в той час ▓гор Петровим б│льше вс│х крутився у сп│лц│.
Делегац│┐, гост│, м│сця в готелях, машини, автобуси, квитки на вс│ види
транспорту.
Я з ▓горем Петровичем був у прекрасних стосунках.
По перше, ▓горю Петровичу дуже подобались мо┐ малюнки. Особливо голих
д│вчат. По-друге, в│н збирав книги по мистецтву. По-трет║, в│н встигав
перечитати всю пресу │ завжди був у курс│ (дозволеному) вс│х поточних справ.
Ну а кр│м того, в│н завжди виручав мене з квитками. Але цього разу квиток
потр│бен був мо┐й дивн│й модел│.
Мен│ тод│ дуже погано велося. Проте я був веселий │ бадьорий, бо до
мене при┐хали гост│. Мо┐ найдорожч│ гост│. ▓ я пов│в ┐х по старому Ки║ву.
Отож б│ля Соф│┐ вона й п│дкотилась до нашого маленького гурту. В
бадьорому настро┐ я н│чого не мав проти ше одн│║┐ слухачки. Не пам'ятаю, щоб
колись ще на мене з│йшло таке натхнення до опов│док. Мо┐х базаринок
вистачило без передиху до сам│с│ньких сут│нок.
Домовились, шо малюватиму в квартир│ ┐┐ т│тоньки. Т│тонька наче
перекладачка iз н│мецько┐. А зараз десь у в│дрядженн│.
Коли ми побачили одне одного, то я так зараз розум│ю, просто сяяли в│д
рад│сно┐ зустр│ч│. Але коли Н. перейшла вулицю, завернула за р│г │
попрямувала до ║диних дверей на фасад│, думаю, що я вже не сяяв. То був
кагебешний будинок │ були 70 роки.
Чергова з-за бар'║ру мовчки подала ┐й ключ. Охайна, але темна, к│мната
на першому поверс│. Поки Н. хлюпалась п│д душем, я │з сут│нок середини
к│мнати у театральний б│нокль обдивився супротивн│ в│кна цього замкненого
двору. Т│льки в одному в│кн│ рухався чолов│к. Майка, в│йськов│ штани.
Вичавлював крем │з тюб│ка │ розтирав по виголених щоках.
Н. вийшла голенька, зал│зла на канапу з ногами │ пожадливо затяглась
сигаретою. Мов │з труби пускала дим │ з│ см│хом розпов│дала про в│дв│дини
минуло┐ ноч│ ресторац│┐. Пот│м легко i невимушене перейшла до сво┐х пригод у
р│дному П│тер│. Детал│ були виразнi. Чулося з тембру розпов│д│, що "Кама
сутру" вивчала не з машинопису.

Щиро скажу, малювалося важко. Не знаю, хто б малював при так│й
"аг│тац│┐" краще за мене, але вона сама кинула мен│ рят│вне коло - пиятка з