"Юрий Логвин. Натурнi Оповiдки (укр.)" - читать интересную книгу автора

вмостився в не┐ на ногах.
Довелося кота зняти │ поставити на п│длогу. Малював тепер вже Модель
лежачу. К│т важко вистрибнув на канапу │ знов вмостився в не┐ на стегнах.
Довелося викинути кота до кухн│. Котяра ображено │ хрипко понявчав та й
замовк. Один за другим п│шли к│лька начерк│в чорнильною ручкою.
Нараз угор│ щось хруснуло, дзенькнуло. Обертаюсь до широкого св│тлого
в│кна. З одного боку штора в│д│рвалася. На н│й завис котяра │ перелякано
нявчав. Довелося ставити ст│льця │ зн│мати кота. Кинув це ледащо на канапу │
воно стало на чотири лапи │ не зрушилось.
Тод│ укрутився калачиком б│ля Модел│ │ солодко замуркот│в... Тепер
можна було добре попрацювати... але вийшов час.
Т│льки встигла Модель причепуритись у ванн│й, як клацнув замок │
вступив м│й пунктуальний приятель.
- До реч│, як вашого кота звати? - Проникливе спитала Модель.
- В│н не м│й. мо┐х друз│в... Кузя. Кузя! -Покликав л│кар.

Котяра нашорошив вуха, кл│пнув одним оком │ зараз же знов заплющив.
Тод│ л│кар взяв кота за передн│ лапи │ перевернув на спину. - Отако й
лежатиме, поки я повернуся │з магазину з рибкою.
Ми пройшлися до тролейбусно┐ зупинки, випрошались │з Моделлю │
повернулися вже вдвох до помешкання.
Здоровенний смугастий к│т Кузя лежав у т│й сам│й поз│ навзнак │з
п│днятими лапами.
Р. 8. З Моделлю ми ше не один раз бачились, але чимдал│ мен│ ставало
незатишн│ше з ┐┐ оточенням. Не кажу н│чого поганого про ж│ноцтво. А от
молодики дуже вже були натренован│, накачан│, а л│тн│ чолов│ки занадто
вв│члив│ й уважн│ до кожного мого слова. Взагал│ до мо║┐ персони. Як всякий
странн│й. я це в│дчув нав│ть ран│ше, н│ж мене почали по-справжньому брати
п│д зябра... А тут ше так добре обставини склались, що я на пару рок│в
полишив "мать город│в Руських"...
Коли, зрештою, повернувся, то л│кар сказав мен│, що к│т Кузя захвор│в
на чумку │ його довелось приспати.
А з Моделлю я б│льше не зустр│чався...