"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

Дядько П│вень у кузн│ насадив сокиру на добре грушеве топорище, а
рогатину приладнав до ясеневого дзв│нкого ратища.
▓ хоча коваль зробив │ рогатину, │ сокиру найкращ│, однак до себе в
садибу до трапези не запросив.
Значить, вважа║, що П│вень уже сторонн│й, невезучий. ▓ з ним нема чого
знатись.
Неб│ж теж це зрозум│в, але боявся спитати дядька П│вня, чому це так.
Дядько крокував похмурий, похиливши патлату голову. ▓ повол│-вол│
звертав у пущу.
Спочатку хлопчик думав, що дядько з│брався на пота║мне полювання в
нетрях.
Але коли вони дв│ч│ поминули лося з молодими рогами, в│н зрозум│в, що
вони йдуть до Священного джерела.
Пота║мне то було м│сце.
Туди все поривався д│статись п│п-гречин, що при┐здив до боярина
Судомировича сина хрестити. Та н│хто йому туди дороги не виказав.
А сам боярин не знав дороги. Бо в│н не з деревлян був, а │з старих
християн, що ще за княгин│ Ольги одержали тут ма║тност│.
Сонце ще не зайшло, але тут у пущ│ вже запали блакитн│ сут│нки.
На велику галявину вони вийшли якось раптово, малий аж охнув, як вони
опинились на смарагдов│й галявин│, залит│й золотим передзах│дним пром│нням.
Було чути, як десь у дубов│м густ│м верхов│тт│ стогне дикий голуб.
Протарабанив дв│ч│ по сухому суков│ дятел, │ б│льше н│яких звук│в.
На т│й галявин│ було в│льне м│сце, │ там грало блакиттю малесеньке,
зовс│м малесеньке озерце.
Малий хот│в спитати дядька, як оце в│н, що весь час молиться
християнському Богов│ │ зна║ б│льше за │нших молитов, прийшов сюди до
святого поганського джерела. Як же в│н може молитись Берегин│ │ Роду
великому, │ вс│м Роженицям?
Б│льше птахи не обзивались, │ тепер тишу перебивав лише плюск│т
джерела, що випливало з-п│д величезно┐ гран│тно┐ брили та впадало в
малюс│ньке-премалюс│ньке озерце з кам'яними берегами.
Дядько поклав перед собою сокиру, рогатину, став навкол│шки │ зв│в
угору руки з благанням до Берегин│.
А тод│ кинув у смоляну глибину озерця маленького к│стяного коня.
Малий став навкол│шки за дядьком │ не знав, що йому робити, який
принести дарунок Берегин│.
Дядько, мов би прочитав думки малого │ простягнув йому важку кам'яну
намистину.
Хлопчик т│льки з│брався з духом, щоб вимовити сво║ закляття, як
хруснула п│д чи┐мись ногами суха г│лка. ▓ дядько, │ неб│ж одноразово й
рвучко обернулись. Вони побачили молодицю. Б│ле запинало було якось дивно
пов'язане - ан│ так, як у зам│жн│х, а н│ так, як у вдовиць.
Була набагато вища за дядька П│вня │ в правиц│ тримала довгого костура
з ч│ткими карбами в│зерунк│в. Обличчя бл│де, чорнооке й чорнобриве з
б│лопопелястими косами не в│щувало н│чого доброго.
П│вник зразу вп│знав ┐┐, хоча й н│ разу не бачив. ▓ про не┐ наче довго
чи багато н│хто не говорив. Але якщо колись, якось та десь хтось хоч слово