"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

казав, що ┐┐ стосувалось, в│н все запам'ятовував. Що пота║мно в пущ│ живе
чар│вниця, вправно людей л│ку║, знаходить пропажу, може порчу на худобу
навести, │ до людей часом бува║ лиха. Особливо до тих, хто стар│ звича┐
забува║ │ пост│йно б│га║ до нових церков. ▓ ревним християнам вона жодному
не допомогла. Хто казав, що вона донька якогось ворожбита, хто - вона небога
головного волхва вс│║┐ пущ│, що простяглась до само┐ р│чки Прип'ят│. А
одного разу чув П│вник бес│ду старезних д│д│в, що вона пра-праправнучка
одн│║┐ з ж│нок-полонянок самого князя Мала, того Мала, що став на прю з
княгинею Ольгою.
Страх напружив все т│ло П│вника п│дкинув на р│вн│ ноги.
За ним дядько п│дхопився │ постав │з порожн│ми руками, зовс│м без
збро┐.
Зневажливий см│х чарод│йки в│дбився багатоголосим в│длунням в│д Святого
озерця, кам'яних брил │ десь загогот│в у верхов│ттях дуб│в.
В│д переляку в П│вника зацокот│ли зуби.
А чар│вниця все била словами, проклинаючи │ заклинаючи дядька П│вня:
- Рабам нема║ сюди шляху-дороги! Раби тут не моляться! А ти, П│вень, у
рабств│ в боярина, у рабств│ в гречина-попа! Боярин господар твого т│ла, а
рабський бог служить хитрому Гречину. Я була, була на в│дправ│, коли ваш
грек припхався на наш│ земл│! ▓ що в│н вам казав?! Що в│н вам казав - що вс│
ви раби господа бога! ▓ брав з ус│х мзду! З ус│х брав! З мисливця - б│лкою,
з ратая - м│рою жита, з бортника - медом чи вощиною, з боярина - ср│блом! ▓
от ти, виходить, раб раб│в! Бо тв│й боярин, в│н │ раб бога, │ князя, а князь
раб бога, а ти ┐хн│й раб. Раб раб│в │ пес смердючий! Пес смердючий, що сам
соб│ ошийок шука║! Ти у Ки┐в збира║шся │ дума║ш там п│днестись у сво║му
рабств│ до гридн│в?!! Як станеш во║м, то вже ти не раб? Во┐н, витязь свою
землю, свою хату │ р│дню захища║, а вой княжий? Сьогодн│ в│н │де з князем
проти степовик│в, │де завтра проти суперника княжого у сво┐й земл│! ▓ грабу║
║динокровц│в так само, як │ клятих степовик│в! Т│льки раб з наказу р│же │
грабу║ однокровного чолов│ка! Геть в│д святого м│сця │з сво┐м рабським
смородом! Геть │з ладаном │ св│чами! Щоб тебе не обминули н│ лихоманка, н│
трясовиця, н│ громовиця, я│ ломовиця! Бодай п│д тобою пали вс│ тво┐ кон│!
Нехай здригнеться твоя правиця! Нехай тоб│ каменем зависне тв│й хрест на
ши┐!!!
Вона замовкла, щоб перевести дух, бо ┐┐ душила лють. ▓ вона хапала
в│дкритим ротом пов│тря. П│т рясно котився з ┐┐ чола! Вона л│вицею шарпонула
за ком│р сорочки │ роздерла ┐┐ до пояса. Оголилась ┐┐ довга шия. А навколо
ши┐ обвилась товста с│ра гадюка │ голову вниз опустила. Розхитувала
невеличкою трикутною гол│вкою м│ж оголених важких грудей. Чар│вниця,
виставивши наготу, рушила на них.
▓ зм│я за ┐┐ кроками погойдувалась межи важких набряклих грудей.
Чарод│йка розтулила вуста, щоб, певно, ще якесь закляття проказати, як
малий завищав, як за║ць у пазурях рис│, │ щосили пожбурнув намистину. ▓
важка кам'яна намистина вдарила у в│дкритого рота чарод│йки. Хруснув б│лий
зуб, │ вона виплюнула його разом │з кров'ю.
Дядько п│дхопив зброю, на другу руку - П│вника, що був нап│вживий в│д
хвилювання, │ поб│г з галявини.
Ступив на пота║мну мисливську стежку, яко┐, певно, │ чарод│йка не
знала.
Малий був ледь живий │ все цокот│в зубами. Тому П│вень вир│шив вранц│