"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

Дядько стрибав, вигинався, налягав грудьми на палицю, а коваль т│льки
зд│ймав руку то вгору, то вниз.
Коваль дивився похмуро, а коли над обмазаним металом почали зл│тати
│скри, та так│ сл│пуч│, що аж в очах бол│ло, в│н н│би повесел│шав. ▓ згадав
про малого.
- Оце варимо крицю, - пояснив в│н, - щоб не було шву видно, а тод│
доку║мо вже лезо сокири.
Коваль витяг заготовку сокири. Прокував тонесенькими молоточками. Враз
злет│ла глиняна шкаралупа й окали, │ хлопчик побачив зал│зо, блакитне
суц│льне зал│зо, наче й не було склепане з двох к│нц│в.
Малий │з захватом дивився, як коваль вир│вню║ обух, ку║-в│дтяга║ вниз
лезо сокири.
Загартовував у цебр│ з якимись настоями. Бо зашип│ла, забулькала вода │
по кузн│ розплився запах ┐дкого з│лля.
Жало леза направляв коваль, а ручку точила щосили ганяв дядько П│вень,
в│двернувши лице в│д густого потоку │скор, що виривались з-п│д зал│за.
Якраз, коли коваль в│дкладав сокиру, щоб перепочити, │з садиби вийшла │
наблизилась до них чорнобрива д│вчинка. Ще без запл│ток, лише в сам│й
сорочц│, без фартушка нав│ть, т│льки крайкою п│дперезана. Нап│вд│вка, як
сказали б люди, але через тонке полотно вже пнулися гостр│ груди. Вона була
дивна - волосся б│ле-б│ляве, аж жовте, як золотий цв│т кульбаби, │ чорн│,
геть зросл│ брови на смагляв│м обличч│.
Вона принесла батьков│ короб з на┐дком, але до самого зрубу не йшла. А
стала н│би на як│йсь невидим│й меж│ │ чекала, коли п│д│йде ┐┐ батько │ все
забере...
Вона пильно розглядалася на П│вника.
А в│н теж прикип│в до не┐ поглядом.
Коваль подивився по черз│ на малих │ з усм│хом спитав у доньки:
- Що ти на нього загляда║шся? В│н - малий.
А д│вчинка в│дкинула з очей пасмо золотого волосся │ впевнено,
беззастережно в│дпов│ла батьков│:
- Поки що малий, але як виросте, буде вищий за П│вня.
- Ти його соб│ вподобала? Чого?
- Бо в│н хваткий │ везучий, - ан│ трохи не застидавшись, в│дказала
д│вчинка батьков│.
Батько ┐й н│чого не сказав, │ вона мовчки повернулась │ почала
п│дн│матись п│щаним схилом.
Вже вгор│ вона обернулась │ всм│хнулася П│внику, поправила волосся, що
л│зло ┐й в оч│, │ враз н│би кр│зь землю провалилася.
Коди сьорбали житн│й кис│ль │ жували чорний черствий хл│б, П│вень │
коваль жартували над д│тлахами.
А П│вник все думав сво║: "Певно, не т│льки коваль чарод│й, а
чарод│йством в│да║ │ його мала донька. Не │накше, що мала чарод│йка! Бо
зв│дки ┐й знати, що мен│ поталанило, казково пощастило, │ я по┐ду з дядьком
до Ки║ва?!"
Наконечник рогатини, що був н│би здоровенний н│ж, коваль виготував
набагато швидше. кдине, що трохи затримало - зварення рурки для держака.


ЧАР▓ВНИЦЯ