"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

дремлюга.
Мов малесенька фортеця за селом, за валом стояла окремо Ковалева
садиба. Про всяк випадок - щоб │з кузнею не вигор│ло все село.
Кузня стояла нижче, в яру, окремо в│д садиби. Проста кузня, один зруб.
Паколля ще врите з трьох бок│в. А вгор│ була зав│са з розколотого лемеху.
Усередин│ все було ретельно обмазане грубим шаром б│ло┐ глини.
Правда, по роках б│ла глина просякла к│птявою, димом │ зробилась геть
чорна, як глупа н│ч.
Коли дядько з небожем досягли само┐ кузн│, вгор│ над ними з│ скрипом
роз│йшлися стулки вор│т, │ з'явився сам знаменитий коваль.
Доброго зросту, у коротк│й л│тн│й свит│. Ставши на воротах, бризкнув │з
чаш│ на корову води, а тод│ сказав у глибину двору:
- Пускай!
- Бач, який хитрун! - Зашепот│в П│вень небожев│. - Вигоня║ худобу на
пасовище │ кропить водою з чаклунського гульбища. А сам хрещений! Нав│ть на
кузн│ хрест вир│зано!
- А це допоможе?
- Коли допоможе християнська молитва... А коли бува║ │ поганський
загов│р.
Дядько п│дв│вся, наказавши П│внику сид│ти │ не рипатись.
Вони кланялись один одному, кивали головами. Пот│м щось перейшло з рук
дядька до рук коваля.
Пот│м говорив дядько, а коваль лише головою кивав.
Кузню коваль в│д│мкнув довгим ключем.
Може б люди │ дор│кали ковалев│ за замок, за те, що людей стережеться.
Але │ ключ, │ замок були його власно┐ роботи, │ н│хто н│ слова не вимовив.
Вийшов │з кузн│ коваль у шк│рян│м лискуч│м фартус│. В│н н│с повну жменю
жевр│ючого вуг│лля.
Як П│вник те побачив, йому аж п'яти запекло.
Коваль висипав жарини в купу вуг│лля.
Дядько вхопився за важ│ль м│ха, щосили потяг.
Фуркнув м│х, злет│ла хмарка чорного пилу, │ чорне вуг│лля почало
жевр│ти. Пот│м полет│ли │скри, знялась хмарка вуг│льно┐ куряви.
Коваль всунув крицю до горна. ▓ вона почала набувати кольору,
розкв│тати сяйвом.
Коваль ухопив губчастими щипцями смугу │ передав П│внев│. Поставив
зубило на смугу, ударив молотом │ розс│к смугу на два шмати.
Один кинув на землю, другий знов запхав у горнило. Коли метал розп│кся
до б│лого, коваль вихопив його │ кинув на ковадло.
Знов тримав дядько П│вень, а ковадь почав той шмат кувати, загинаючи
навколо зал│зно┐ палиц│.
Смуга сходилась сво┐ми к│нцями, водночас вичахаючи.
Коваль, взявши з│гнуту смугу, п│шов до зруба. ▓ щось там довго
колупався з нею.
П│вник хот│в туди ступити й подивитись, та дядько мовчки прихопив його
за руку, зробивши страшне лице: "Ти куди пха║шся?"
Вийшов коваль │з зал│зом, умащеним якимось глиняним мастилом там, де
к│нц│ сходилися.
Коли мастило трохи п│дсохло, вони удвох │з дядьком поклали в горнило
метал │ заходились щосили, в чотири руки, надимати м│хи.