"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

волосся вмить просихало в│д гарячого пов│вання.
В│д небувалого жару св│жа глина п│шла павутинними тр│щинами, │ з них
тягло кисло-солодким чадом.
П│внику запаморочилось у голов│.
Дядько в│дтяг його наб│к, лаючи себе за необачн│сть, │ зразу ж
заходився гнати обидва м│хи.
Якщо хоч трохи згаяти час │ не задувати м│хами пов│тря, все пропаде.
Треба буде розколупувати домницю │ все починати спочатку.
Малий на прохолодному в│терц│, що пов│вав в│д л│су, поступово отямився
в│д чаду. Т│льки сили не було н│яко┐ в м'язах.
А дядько все б│гав в│д м│ху до м│ху │ щосили вдував пов│тря в
розпечену, що аж св│тилася рожевим, домницю.
Коли дядько зауважив: через отв│р не вил│тають вже вогнен│ з│рочки -
вир│шив: час зак│нчувати. Значить, вуг│лля вже вигор│ло.
Довгою м│цною гострою на к│нц│ дубовою жердиною довбонув П│вень по
л│тнику у глиняну замазку. Палиця зайшла, в│н крутонув нею │ вивернув
назовн│ глиняного чопа. К│нець палиц│ спалахнув син│м вогнем. З отвору,
бризкаючи вогненими краплями, вилився шлак. На пов│тр│ в│н почав темн│ти,
тахнути │ швидко густ│ти.
Дядько сид│в неподал│к домниц│. Добре було в│д ┐┐ тепла. Вона,
здавалось, │ не збира║ться вичахати. Хлопчик притулився до дядька │ зразу
заснув.
За валом, за гострим паколлям, у тесових стайнях засп│вали перш│ п│вн│.
Старший прикрив свитою меншого │ заходився все приводити до ладу:
начиння, ┐жу, одяг, а тод│ й коло домниц│ заходився.
▓ врешт│-решт д│стався до нестерпимо-гарячо┐ криц│. Вона застигла на
дн│ н│би товстим сталевим оладком. Мочаючи щораз рукавиц│ у воду, обпалюючи
вуса та коротеньку бор│дку, П│вень все ж видобув на гору темноблакитну
крицю.
Кинув крицю на один │з великих камен│в, що виростали тут │з земл│, │,
не жал│ючи себе, заходився в│дбивати молотом, поки вона геть не затверд│ла.
В│д гуркоту й дзвону малому сон в│длет│в умить, │ в│н схопився на ноги.
- Давай, допоможу! Давай!
Дядько, кивнувши на згоду, передав ручки щипц│в малому │ заходився
об│руч гатити по криц│.
П│сля кожного удару криця п│дскакувала разом │з щипцями, │ хлопець теж
п│дскакував.
Дядько досить швидко вправився з проковкою, │ товстий оладок криц│
перетворився на с│ро-син│й брусок металу.
Була вже глибока н│ч, як вони п│дкр│пили сво┐ сили сушеною
ведмежатиною, яку ще восени заготував дядько П│вень.
▓ти до коваля вноч│ вони не наважились │ продр│мали б│ля домниц│.
Запугав пугач у соснов│м л│с│, │ п│сля того вони вже не проспали
п│вн│в.
П│шли п│щаним белебнем до п│щаного яру.
За дубовим гостроверхим тином село досипало останн│ хвил│, додивлялось
останн│ мит│ сн│в.
Далеко за сивим житн│м полем чорн│в л│с, над яким згасали останн│
з│рки.
На узл│сс│ хрипко │ сумко, востанн║, певно, перед днем, закричала