"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

перед боярином у св│тлиц│.
▓ ступив до св│тлиц│ простоволосий.
Боярин Судомирович це зрозум│в │ невдоволено насупив брови.
В│н не п│д│ймав очей в│д списаних аркуш│в берести │ говорив повол│,
часто перепиняючись:
- Ти, П│вню, поки що ║дина нап│вв│льна людина. ▓ тому будеш старший. Ти
в│дпов│датимеш за все. ▓ за мо┐х коней, │ за начиння, │ за
роб│тник│в-бранц│в. Якщо вправитесь з уроком, буде вдоволений городник, │
над м│ру не буде в тебе втрати н│ в конях, н│ в людях, скину зразу з тебе
дв│ гривни ср│бла. Бо якщо трапиться велика втрата, мен│ ще дв│ гривни будеш
винен.
Дядьков│ зайшлося серце - вовчу пастку ставить йому боярин Судомирович,
│ отак без страху й сорому серед б│лого дня заганя║ туди християнина. П│вень
мовчав.
- Можеш в│дмовитись. Тод│ старшим по┐де ключник. А ти лишишся в мене на
косовиц│ в│дробляти сво┐ гривни. Та будеш ще собак вчити.
Лють вибухла напругою в скронях П│внев│.
▓ раптом спалахнуло в його голов│ - чар│вницю малий вжучив намистиною з
переляку, тобто дав ┐й здач│, коли вона його перелякала. "Треба згодитись! А
коли й щось трапиться, то в│н втече - у Ки║в│ не вловлять! Там же
тьма-тьмуща людей. Ой, зламаю твою пастку, боярине!" - засм│явся подумки,
просто розреготався П│вень.
Серед боярського двору п│вколом, налазячи один на другий, поставили
к│нськ│ упряж│.
Перед самою дорогою боярський ключник прин│с дядьков│ здорового
червоного п│вня у кл│тц│. Це був найб│льш задерикуватий п│вень. Бився │ з
птахами, │ з собаками, │ з худобою повсякчас, а сп│вав тихо │ хрипко.
Але в подорож│ ┐м │ такого крикуна вистачить, щоб не проспали
мандр│вц│.
А сам дядько П│вень взяв у дорогу великого кудлатого, полово┐ маст│
собаку на │м'я Реп'ях. Його н│хто не жалував на конюшн│ - бо │ видом був
незугарний - одне вухо висить, друге стирчить, хв│ст кудлатий, бубликом
завернутий. Реп'яха не брали на полювання, а лишали охороняти боярську
садибу.
Але дядько П│вень так захопився цим незугарним здоровим псом │ принадив
його до себе, що за якийсь час вже н│хто не м│г ним, кр│м дядька П│вня,
керувати.
Зараз дядько П│вень надяг собац│ широку обручку з гострими шипами
назовн│ - захист │ проти чужих пс│в, │ проти татей │ вовк│в.
Надяг обручку │ сказав собац│:
- П│демо до Ки║ва.
▓ вже пес в│д нього н│куди не в│дступав.
Т│, хто був п│ший │ мав у дороз│ сид│ти на боярськ│м воз│, в садиб│
стояли б│ля воз│в.
А дядько П│вень та ще один старий холоп боярина на │м'я Талець, та
другий холоп, молодший за Тальця, а на │м'я Будий, були верхи. Дядько мав
найкращого коня. Вони були при повн│й збро┐. Талець │ Будий з довгими
рогатинами, луками │ великими ножами при пояс│. ▓ до того ж, кожен │з
подорожн│х мав свою сокиру.
Найкраще упоряджений був дядько П│вень. Рогатина, сокира, лук, стр│ли,