"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

ще й за поясом стирчав грушевий держак обушка, а добрий мисливський н│ж,
придатний для всяко┐ роботи, погойдувався на пояс│.
Нарешт│ настав час рушати.
Паламар, що був зам│сть попа, вийшов │з р│зьбленим дерев'яним хрестом │
благословив ус│х в│дбуваючих.
Тод│ дядько П│вень дзв│нко │ сильно хльоснув батогом.
Рипнули колеса воз│в.
▓ валка почала виповзати │з боярсько┐ садиби.
Тупот│ли копита на суглинистому шляху.
Боярська челядь, холопи │ дворов│ люди - вс│ проводили роб│тник│в.
Найдовше за валкою йшли ж│нки полонених Ляха та Н│мця.
Управитель не радив боярину Судомировичу надсилати бранц│в на роботу до
Ки║ва.
- Х│ба ти сам добре не зна║ш, що Лях │ Н│мець найг│рш│ мо┐ холопи? А
хл│б жеруть добре! Нехай │дуть │ роблять урок великому князю. А щоб вони там
не байдикували, оцей молодик п│клуватиметься. Чи ти вважа║ш, що я найкращих
д│лател│в маю надсилати великому князю, а тут нехай усе занепада║?!
Та ключник-управитель мав одну п│льгу серед ус│х │нших челядник│в -
часом говорити хазя┐ну щиру правду.
- Я боюся, що вони втечуть.
- Якщо десь вони загубляться в нетях, тод│ в мене в с│тях лиша║ться
П│вень. А його я не в│ддам │ за к│лькох холоп│в. Ти зна║ш, що в│н зо мною
угоду скр│пив? Тепер в│н за ними стежитиме, щоб не втекли. А як втечуть -
ж│нки ┐хн│ │з синами-перв│стками в мене в рабств│ лишаються! П│дростуть -
будуть мен│ робичами.
Коли валка воз│в │ вершник│в │ к│лькох пов│дних коней прийшла до меж│
боярсько┐ земл│, вс│ проводжаюч│ спинились.
▓ дал│ вже н│хто не йшов.
Коли вони посувались дорогою п│щаною на узвишш│, то с│льськ│ люди
т│льки де-де роз│гнулись в│д сво║┐ прац│, приклали руки до очей │ провели
поглядом ту валку, що плуганилась звивистою дорогою.
Вони вже минали село, огороджене валом │ гостроверхим тином, │ звертали
праворуч, щоб заглибитись у л│с, як в│д кузн│ до шляху виб│гла донька
коваля. П│дступила │ подала П│внику намистину, ту сам│с│ньку, якою в│н вибив
зуба чар│вниц!
Мандр│вц│ повернулись до малих, подивились, але н│хто з них │ не
стишував ходи.
Валка йшла │ йшла вперед.
Дядько П│вень зв│вся в стременах, озирнувся на малого, ледь усм│хнувся,
та в│двернувся, │ б│льше не обертався.
Реп'ях, витягши шию, нюхтив - чим пахне в│д доньки коваля.
- В│зьми. Це тв│й обер│г!
- А зв│дки в тебе?
- Бо чарод│йка наша родичка. Вона закляла на твого дядька │ на тебе,
щоб ви н│коли не вернулись сюди... Намистину я знайшла в пота║мному л│с│.
- То ти з нею ходиш туди? - Бовкнув П│вник, хоча добре знав - про
чарод│йство │ чарод│йськ│ м│сця не говорять │ не питають. Бо за це чарод│┐,
волхви │ ворожбити можуть наслати порчу.
- ▓ я, │ м│й батько! Т│льки ти не кажи дядьков│! А чаклунка моя т│тка.
- Ти не зрадила ┐┐?