"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

- Чому?
- Ну, бо ти в│ддала мен│ намистину... Вона ж чарод│йка - зна║ все
пота║мне │ тебе покара║!
- Дурне! Вона сильна, як │ вс│ чарод│┐, проти чужих. А м│й батько добре
на ворожб│ зна║ться. Його сила мене захистить. ▓ я вже в соб│ починаю силу
в│дчувати. Вона сво║ зна║, а я сво║ знаю. ▓ вона цього не зна║! Он як! А про
це вже н│ вона, н│ батько не знають.
Намистина лежала в д│вчинки на долон│, насилена на тонкий шк│ряний
пасочок.
П│вник узяв │ одяг на шию. ▓ намистина зразу ж лягла теплою ваговит│стю
поруч │з нат│льним бронзовим хрестом │ олов'яним зм│║виком, що боронить
людину в│д усяко┐ недуги.
- А що сильн│ше - хрест, зм│║вик чи намистина?
- Думаю, що намистина найсильн│ша! - В│дказала д│вчинка. Бо н│
оберегом, н│ хрестом ти не вибив ┐й зуба. ▓ до всього, намистина
ц│ла-ц│л│с│нька лишилась.
Вони стояли один навпроти одного │ мовчали.
А валка невпинно сунулася шляхом │ все в│ддалялася в│д села.
▓ пес загарчав занепоко║но, н│би прикликаючи П│вника наздоганяти валку.
Тод│ П│вник, н│би намагаючись запам'ятати д│вчинку уважно, оглянув ┐┐
усю в│д голови до н│г.
- А що тоб│ привезти з Ки║ва?
- Ну, ти н│чого з Ки║ва мен│ не привезеш, бо ти не повернешся сюди. Бо
т│тка таке проти вас закляла │ наворожила, що аж страшно, │ головне - щоб ви
додому н│коли не повернулись.
- А я не боюся тво║┐ т│тки! Що тоб│ привезти?
Д│вчинка подивилась на нього згори вниз │ мовчки усм│хнулась.
- Я тоб│ об│цяю таке, таке щось гарне... Нав│ть сам не знаю... Але
таке, таке!
▓ зразу схопився з м│сця │ чимдуж поб│г за валкою. Реп'ях поруч.
Д│вчинка прокричала йому всл│д:

Ш Л Я Х

Пружиниста дорога, що йшла торфовищем, ск│нчилась, │ велика валка
виповзла до л│су.
Дорога звузилась │ зазм│┐лась межи височенними стовбурами.
Сонце п│дн│малось вгору │ там блакиттю набиралось небо, а тут ще була
сут│нь.
Кон│ бадьоро товкли л│сову дорогу, але п│сок поглинав туп│т копит. А
колеса скрип│ли, пищали, сп│вали кожне сво┐м голосом │ на свою силу.
Отако в сут│н│ зелен│й межи товстенними стовбурами йшли ц│л│с│нький
день до самого вечора.
Зупинились на в│дпочинок неподал│к в│д дороги на велик│й галявин│.
Дядько розпорядився, щоб вози колом розташувати - оборона з ус│х бок│в.
Коней розпрягли │ поставили посеред табора.
Старий Талець невдоволено зауважив П│внев│.
- Нехай би кон│ попаслися. Трави тут добр│. То │ ячм│нь би заощадили. У
Ки║в│ буде важка праця, чим годуватимеш? Де ячменя в│зьмеш?
Тут дядько П│вень поклав правицю за спину, на сокиру, а л│ву ногу