"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

Через болото йшли обережно, неквапно. Весь час тримали напоготов│
жердини │ линви.
▓ дядько, │ Будий сп│шились. Т│льки старий Талець ┐хав верхи, бо п│д
ним був к│нь, який дв│ч│ пройшов цю дорогу. Адже в│домо, що те, чого не
запам'ята║ людина, тварина враз охоплю║.
Дорога, ск│льки вони йшли через болото, коливалась п│д ногами. М│сцями
болотна руда вода заливала ┐хн│й шлях │ здавалось, що ось роз│йдеться
трясовина │ поглине усю ┐хню валку.
На безкра┐й болотн│й низовин│ то буяли очерети та купини осоки, то по
хирявих вербичках зм│┐лись цупк│ бер│зки.
Дорога на болот│ петляла вужем. Але вс│ добре знали - можна йти лише
ц│║ю крученою дорогою. До всього, та це й головне - к│нь п│д Тальцем │шов
спок│йно │ неквапно.
Ось стало видно вже й узвишшя протилежного берега. Малий добре бачив
велетенськ│ присадкуват│ сосни, що розстелили сво║ могутн║ в│ття низько над
землею.
▓ раптом упряжка попереднього воза шарпонулась, задн│ колеса опустились
│з шляху в трясовину.
Дядько П│вень закричав передн│м Тальцев│ │ Будому щоб вони вели вози до
берега не гаючись. ▓ншим наказав витягати воза на шлях, що був укр│плений,
чи просто накладений мостками, плетеними │з лоз.
Люди похапались за дишло, за збрую коней, за передн│ колеса воза │
тягли на гатку, аж ┐м хребти тр│щали │ оч│ рогом л│зли.
Останн│м був в│з │з начинням, │ б│ля нього П│вник. В│н тримав коней п│д
вузду │ не знав, що ж дал│ робити.
Люди тягли │ не могли зрушити воза з м│сця.
▓ тут хлопчик побачив - йому зв│дс│ль було добре видно - чому це
сталося. Завалений на б│к в│з тримала м│цна, як зал│зо, жердина! Вона
встромилась знизу межи спиц│ правого заднього колеса.
Люди метушились б│ля возу, п│дставляюча п│д передок сво┐ плеч│ й слини.
П│д│ймуть трохи воза, а з ним │ гатку п│дн│мають. ▓ почала потроху гатка
розхитуватись, розповзатись.
Тут П│вник зрозум│в, що досить людям ще раз п│дтягти воза, а пот│м
в│дпустити, тод│ все - к│нець! Плетен│ мостини розповзуться, │ кон│ й люди
посунуться в трясовину.
В│н не став ан│ кричати, ан│ пояснювати, а схопив сокиру, що стирчала
м│ж паками, │ метнувся до задн│х колес воза рубати жердину.
Якби малий почав кричати чи пояснювати, може б старш│ на нього й не
звернули б уваги.
Та коли в│н став цюкати сокирою, старш│ опинились │ вмить все
зрозум│ли.
- Тихо! - Загорлав дядько П│вень. - Тримайте так, а я зараз!!!
В│н схопив свою нову сокиру, оголив лезо │ пол│з через передок воза.
▓ зависаючи правою ногою в трясовину, заходився с│кти сокирою по
жердин│.
Роб│тники напружились │ щосили тримали воза, щоб в│н не порушився з
гатки.
Ось, нарешт│, жердина п│д сокирою тр│сла. Люди та кон│ потягли, │ в│з
вил│з на гатку...
З великою обережн│стю, прислухаючись до кожного кроку, дядько │ неб│ж