"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

Дядько П│вень пив обережно, щоб н│ в якому раз│ не сп'ян│ти. В│н добре
пам'ятав, що в│дпов│да║ за всю валку, за вс│х │ холоп│в, │ коней.
Один весляр зв│дк│лясь витяг бубон, другий соп│лку, │ п│шло гульбище з
музикою, танцями. ▓ навприсядки, │ з прискоком, │ вихилясом.
П│внику так сподобалось, що в│н схопив свого дарованого коника │ взявся
п│д│гравати веслярам. ▓ н│чого - виходило. Встигав за старшими, не збивався
ан│ з мелод│┐, ан│ з ритму.
П│вень бачив, як дядьков│ аж руки-ноги пос│пуються, так в│н хоче
танцювати, та дядько стримався. В│н т│льки з якоюсь натягнутою усм│шкою
споглядав веселощ│.
Поклалися спати далеко за п│вн│ч, а збудив малого дядько зовс│м рано.
- ▓ди - полюй! Треба твого яструба добре годувати...
Поки люди по┐ли та попорали коней, поступово приходячи до тями в│д
учорашнього хмелю, хлопчик куницею прослизнув межи кущами │ з одного помаху
пращ│ поклав п│д берегом куличка.
Крижан│ роси жалили ноги, а гостра осока рвала штани, коли в│н лугом
б│г до табору.
Ось-ось випливе сонце, бо небо вже зрожевилось. А над ▓рпенем, над його
зарослими берегами, над болотами й лугами варився, клубочився, лягав важкими
пасмами туман.
П│вник запхав кулика до кл│тки жовтоокому птаху, а сам заходився
сьорбати вже холодну в│всяну кашу.
Сн│данок зак│нчили.
Кон│ запряжен│. Будий, Талець │ дядько верхи, останн│ холопи на возах.
Весляр│ стали до берлини-лод│┐. Розут│ вс│, │з закасаними холошами
ногавиць.
Посунули, попхали судно на глибоке.
Спочатку повол│, дал│ швидше. Весляр│, п│дстрибуючи, перевалились у
берлину, с│ли на лавки-бес│дки, потягли до себе весла.
▓ п│шла-п│шла, понеслася лод│я по швидк│й вод│.
▓ ось ще мить, │ темна берлина наче розчинилась у пасмах рожевого
туману.
Дядько П│вень зв│в св│й могутн│й тулуб над конем, ставши в стременах,
лунко вистр│лив нага║м. ▓ коняки зрушили рипуч│ вози.
Рип│ли колеса, дишла, драбини воз│в, порипуючи та потр│скуючи вс│ма
сво┐ми частинами.
Покотилися вози до на┐жджено┐ дороги, що вивела вже ┐х до прямого
широкого шляху на Ки┐в.
А по тому шляху все йшли та йшли люди, скакали верх│вц│, плуганилися
валки воз│в │ брели турми худоби.
пхню валку випереджало чи к│лька вершник│в, чи к│лька воз│в з поклажею.
Тепер дорога йшла по горбах │ спускалась в долину. ▓ чим довше вони
просувались ц│║ю дорогою, тим вищ│ ставали горби │ глибш│ долини.
Ус│ позлазили з воз│в, а вершники сп│шилися - вс│ були насторожен│ -
щоб при спусков│ не перекинулись, не покотились вози.
А як нагору дерлися, то доводилось людям п│дштовхувати вози, щоб
допомогти коням.
Ще одна н│ч була на шляху до Ки║ва.
Спинились осторонь шляху п│д глинистою горою на розлогому белебен│. Як
завжди, стали вози колом...