"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

▓ усл│д йому, н│би отямившись │ вибачаючись за затримку, прокричав
Червень, та так чисто й голосно, як н│коли ран│ше.
Вони удвох │з малим, П│вень │ неб│ж, довго порпалися б│ля коня.
Витирали, розминали м'язи, знов витирали, геть стомились, поки хоч трохи
обходили тварину.
До св│танку ┐м лишалось спати не б│льше години, │ все ж, уже засинаючи
в дядька п│д важким плащем, малий спитав:
- Хто в│н?
- Якщо не бреше, то княжий гонець. Прийде час, взна║мо, чи не здурив
в│н нас. Та хоч │ здурив - який к│нь, сам бачиш, та й с│дло коштовне... А ти
в нас заговорений... Не дарма прабаба вс│ заговори над тобою проказувала. Бо
ти був такий кволий, як народився. Тому ото, що ти заговорений, ти й поц│лив
його в щелепу...

ДЕНЬ

По лазоревому небосхилу в│терець гнав крутобок│ б│л│ хмари. ▓ на збитий
широкий шлях хмари кидали м'яку т│нь, а в│терець злегка охолоджував
розпаш│л│ обличчя.
Старий Талець сказав.
- Ось │ прямий шлях до Ки║ва. Просто до Ки║ва.
Чужий к│нь │шов сумирно на повод│, лише намагався в│дбитись хвостом в│д
ро┐в мушви, що зависала хмарами над шляхом.
А назустр│ч роб│тникам посувались перехож│ з кошиками, коробами та
м│хами на плечах, плуганилися убог│ коли з│ смердами, часом вихором
прол│тали вершники в чистому одяз│ при блискуч│й збро┐.
▓ от горби тут б│ля Ки║ва перетворились на справжн│ гори │ на них де-де
височ│ли могутн│ престарезн│ дуби. Коли гори розступалися, в долинах
видн│лися блакитн│ дзеркальця ставк│в та озерець.
▓ дор│жок, стежок, стежин, на┐жджених кол│й з ус│х бок│в тепер
сходилося до головного шляху.
А людей! Людей скр│зь │ усюди було повно!
З одного озерця ось тягло к│лька чолов│к с│тку - то княж│ холопи
старались для княжого столу.
Оно купками б│дн│, об│дран│ ж│нки та д│ти тягли │з л│су в'язанки хмизу.
На широк│й зелен│й левад│ ц│лий косяк червоно┐ маст│ кобил з лошатами.
А сторожувало ┐х к│лька верхових пастух│в при повн│м вояцьк│м обладунку. Та
ще й здоровенн│, б│льш│ за вовка собаки були при пастухах.
- Княж│ матки при пастухах! - Пояснив бувалий Талець. - У нього таких
косяк│в з молодняком нав│ть │ н│хто не зна║ ск│льки. При б│д│ й холоп│в
зможе на коней посадовити, не те, що свою дружину...
пх наздогнали │ випередили три вози │ так в│д них пахло медом, що не
треба було гадати. Та на запитання Тальця, чи не цього року вже мед взяли,
холоп посм│явся.
- Та н│! Зарано! А це в│ск веземо - бо люди заборгували того року │
тепер треба розплачуватись.
▓ ось вони ви┐хали на високу глинисту гору, │ перед ними в│дкрились
безмежн│ виднокруги. А там попереду, ген-ген у прозор│й далин│ на блакитних
горах, на горбах зм│┐лися б│л│ пасма - ст│ни-заборола граду з гостроверхими
вежами, наче во┐ни на чатах. А над ст│нами-заборолами зводились р│зн│ висок│