"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

в│дпущу.
- Господине, в│д боярина тоб│ гостинц│. Куди накажеш скласти?
- Заводь коней у дв│р, - вже лаг│дн│ше озвався городник │ обернувся
кудись у с│ни. - Ганно! Ходи в│дчини ворота.
▓ висока дебела чорноброва д│вка в│двела важк│ стулки вор│т.
Коли дядько переносив борошно, гречку, сочевицю та барильце з
конопляною ол│║ю, городник стояв поруч │ все списав у малесеньку книжечку з
берестяних листочк│в. А писав бронзовим писалом, видавлюючи риси на берест│.
- Ще щось ма║ш?
- Та то... в│д мене... гостинець... Ви якщо... то мене... с│рого...
вибачайте.
Дядько витяг │з рибальського начиння глек │з медом. Городник розв'язав
луб, в│дхилив покришку.
- Ого! Травневий! Що хочеш в│д мене?
- Щоб мене в│дпускали до церкви молитись...
- Он як? Ну йди, йди, влаштовуйся. У покинут│й хат│. Там за городнями,
праворуч в│д вор│т. Вона там одна, не схибиш. Ну, йди з Богом!
▓ знов ┐м довелось про┐хати п│д склеп│нням брами, яка поки що не мала
другого поверху │ не називалась Золотими воротами.
Спинились перед довгим присадистим житлом │з трьома
в│концями-заволоками, вкритим грубим прогнилим лемехом.
В │стобц│ було вогко, темно │ стояв, вис│в важкий дух в│д пр│ло┐
соломи, перекислих онуч та сировиц│, смерд│ло мишиним духом.
Дядько П│вень розпалив ск│пку │ вставив ┐┐ в зал│зн│ вилки держака.
Довго обдивлявся на вс│ боки.
- Ти │ ти, бер│ть кошика │ виносьте см│ття. Ти, Будий, допоможеш
Тальцев│ п│ч в│дрихтувати. Останн│ зо мною п│шли - вози зв│льнимо!.. Ну,
рушили!
▓ з його окрику закип│ла праця.
П│д н│ч у вичищене │ п│дрихтоване житло перенесли вс│ лахи та начиння,
що привезли │з собою.
А вечеряли вже поноч│ за новим столом, збитим │з грубих дерев'яних
дошок │ плах.
Дядько П│вень сид│в на покутному м│сц│, поруч Талець │ Будий. А
навпроти себе посадовив Ляха │ Н│мця, щоб весь час ┐х бачити. Малий же сид│в
б│ля дверей │ бачив лице тих, кого не бачив дядько.
- Якщо я не почую │ не побачу, то ти все побачиш та почу║ш. Зрозум│в?
Затямив?
Малий ночував у хат│ разом з ус│ма, а дядько з Будим на воз│ при конях.
Коли перед св│танком засп│вав п│вень Червень, знадвору почулося наче
гарчання │ скиглення Реп'яха, камеш│ння та │ржання коней. П│вников│
привид│лось кр│зь сон наче, що той во┐н-гонець знов вимага║ в│д дядька
св│жого коня │ знов змагаються на списах.
Та стомленого прибиранням сон так пов'язав м│цно, що в│н не зм│г ан│
оч│ розкл│пити, ан│ рукою поворушити.
Малий прокинувся, бо дядько П│вень торсав його за плече. Вигляд мав
дядько дивний - сорочка була на ньому без рукав│в, а п│д обома очима
розпливались синц│.
- Води принесеш. П│длогу п│дметеш, посуд поми║ш, │ головне, попора║ш
Строкату. Щоб як лялечка мен│ була! Чув?