"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

Строката, перелякана │ забрьохана, │з сплутаною гривою │ хвостом,
спок│йненько соб│ стояла при конов'яз│.
При │стобц│ лишився т│льки Будий - в│н мав готувати об│д. А малий,
висьорбавши миску вже захололо┐ зат│рки та проковтнувши к│лька кавалк│в
черствого хл│ба, кинувся виконувати дядькове завдання. А ще ж був п│вень
Червень та яструб у кл│тц│.
По воду малий спускався в глибокий яр до джерела. Коли вил│з │з яру │
став перепочити, опустивши повне цебро на спориш, ось яке видовище його
захопило. За широким ровом, який опер│зував верх гори, на його крутих схилах
валу зеленого в к│лькох м│сцях видн│лися латки голо┐ земл│. Б│ля цих жовтих
плям порпалися робоч│ люди. Одн│ висипали на схил кошиками глину, │нш│
прибивали, ущ│льнювали схил, трет│ тягли повн│ корзини зеленого дерну на
пружних коромислах. Ще одн│ брали т│ зелен│ пласти │ укладали ретельно по
схилу, щоб н│де н│ шва, н│ щ│лини не було м│ж ними. В трьох м│сцях вал було
розкопано, а дерев'ян│ зруби, що були в земл│, роз│брано.
Коли вони п│д'┐здили, то здавалось здалеку, що на смарагдових валах
зазм│┐лись б│л│ ст│ни кам'ян│. Тепер завдяки тому, що зруби городень
роз│брали, було видно, що вся ця б│ла "ст│на" складена з дубових зруб│в. У
нижн│й частин│ зруб│в-городень збер│гались вс│ляк│ в│йськов│ запаси -
кам│ння, д│жки │з смолою, в│дра, казани для смоли та окропу, дрова, п│сок,
драбини, бухти канат│в, сокири, в'язки спис│в, дард │ стр│л. Бо коли рок│в
три тому п│д час колотнеч│ зруби п│дгор│ли, ┐х так-сяк помазали глиною │
лишили до кращих час│в.
Та т│льки випала перерва м│ж битвами, князь великий ки┐вський наказав
укр│пити оборону. В│н суворо загадав сво┐м городникам ус│ зруби, що
попсувались у Велику Пожежу, в│дновити й укр│пити.
▓ от у цих щербинах в│д роз│браних городень сновигали незл│ченн│ люди.
На високих кодолах зависали товстенн│ п│дйомники, а пот│м переносились до
свого м│сця належного. Досв│дчен│, вправн│ тесляр│ вкладали болонки один до
одного, а позначен│ вони були ще на земл│, коли зруб клали │ п│дганяли на
земл│. Як виводили на людський зр│ст зруб, розбирали болонки. Т│льки лишали
останн│й в│нець, │ на нього знов нарощували болонки. ▓, позначивши, знов
розбирали на болонки. ▓ так зводили на с│м-в│с│м людських зрост│в. А тод│ за
допомогою кодоли-п│дйомника ставили на сво║ м│сце. Перев'язували з пом│ччю
паз│в │ клин│в │з сус│дн│ми зрубами. Щоб горюч│ ворюж│ стр│ли не п│дпалили
городн│, ┐х обмазували ретельно масною б│лою глиною.
А п│д валом роб│тники гострими стругами-скобелями та широкими теслами
вир│внювали дубов│ порожн│ колоди, складен│ з двох половинок. Тими
колодами-рурами в│дводили спусками з вал│в воду сн│гову та дощову до
глибокого фортечного рову.
На сн│данок яструбу малий з першого помаху пращ│ двох горобц│в прибив.
Оце так удача!
- Будий, Будий! Я одним каменем двох горобц│в зняв! От!..
- Теж диво! Розкудкудакався!.. От якби ти голуба зняв...
- Як можна голуба?! То ж людський птах!
- Ти т│льки його поц│ль! Б│дн│ кияни голуб│в не тримають, а багат│ в│д
втрати одного не зб│дн│ють. Б│даки у м│ст│ не живуть... - ▓ Будий кивнув
головою на багат│ верхи будинк│в боярських та княз│вських палац│в, що
зводились над ки┐вськими валами та заборолами.
Малий сипонув жменю проса б│ля конов'яз│ │ миттю злет│лися горобц│ та