"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

зафуркот│ли крильми, спадаючи згори, сиз│ голуби.
Свиснув кам│нець, │ сизий здоровенний голуб завалився на крило.
Малий кинув його Будому п│д ноги.
- Го-го-го! - Аж затанцював Будий. - Колись нашими голубами княгиня
Ольга спалила наш│ городи! А тепер ми всмажимо ки┐вських голуб│в!
Не дарма ж казали, що Будий походив │з старого роду, який допомагав
воювати князю Малу проти княгин│ Ольги. Люди казали, що во┐н│в ┐хнього роду
майже вс│х пос│кли варяги на капусту, а живих полонили │ зробили рабами. ▓
м│ж собою под│лили. Отак стали родич│ Будого │ сам Будий холопами. У словах
Будого була пекуча зненависть до княгин│ Ольги, що П│вник пригадав, як
поважно про не┐ говорив дядько П│вень: "Княгиня наймудр│ша серед ж│нок! ▓
н│хто н│коли ┐┐ не здурив - н│ прост│ древляни, н│ лестив│ греки. Тако┐
пов│к вже не буде! Нав│ть той п│п, Гречин, що при┐здив до боярина, це
визнав."
Поки чистив Строкату, ще прилет│ли голуби, │ знов рука не схибила! Ще
два голуби кинув до │стобки Будому.
Вони зак│нчували обсмоктувати крильця, як до │стобки нечутно вступив
дядько П│вень. Майже чорн│ синц│ обмальовували обидва ока. Погляд був просто
скажений, але не кричав, говорив тихо:
- Голуб│в пожира║те? - В│н схопив │ п│дняв малого за вухо. - Ти що, не
зна║ш, - голуб│в не годиться ч│пати! Та ще й людських?
- Та це я, - промимрив Будий. - Я малого пригостив.
- В│н збив голуба, а ти його пригостив?! Ну добре. Першого разу
вибачаю... Випери мою сорочку, а я посплю. Як оце отуди т│нь впаде -
розбуди! - ▓ в│н показав топорищем на т│нь в│д конов'яз│,
▓ завалився п│д кожуха на п│л.
Малий прав сорочку в цебр│ з попелом │ гарячою водою, │ сльози його
душили горло. В│д образи, що дядько його при холопов│ за вухо схопив. Але ж,
по-правд│, │ в│н не повинен був бити голуб│в. Тут не л│си деревлянськ│. Тут
земля вже полянська │ град стольний ще й до всього!!!
Вив│сив сорочку на перетинку в│д конов'яз│ п│д пекуче сонце, │ не
встигла вона ще добре висохнути, як дядько П│вень с│в на пол│. Сид│в │з
заплющеними очима, загорнувшись у кожушину. К│лька раз│в глибоко дихнув │
розплющив заплил│ синцями оч│.
Помацав сорочку - ще вогка.
- Плесни мен│ води! - Наказав малому.
Умиваючи лице та обмиваючи шию рухав сво┐ми могутн│ми руками, │ за
кожним рухом п│д тонкою шк│рою переливались, перекочувались бугрист│ м'язи.
Будий варив кашу │ зам│шував т│сто для корж│в.
Малий сид│в на пороз│ │стобки │ оббивав кам│нчики, щоб були округл│ш│ й
краще лягали в шк│ру пращ│.
В цей час за м│ськими валами бовкнули дзвони, скликаючи в│руючих до
об│дньо┐ в│дправи.
Зразу ж опав гурк│т │ галас на валах, │ чулись лише окрем│ голоси.
3вичайно, до церкви п│дуть лише городники та майстри. А прост│
роб│тники - д║лател│ об│датимуть та в│дпочиватимуть, щоб невдовз│ стати до
важко┐ прац│.
З брами, яку п│зн│ше надбудуть церквою │ зватимуть Золотими воротами,
ви┐хало шестеро ┐хн│х воз│в │ потяглись до │стобки. За якийсь час ще четверо
роб│тник│в прийшло до становища ┐хнього. Перекалян│ жовтою глиною, заступи