"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

на плечах, а на заступах висять велик│ кошики.
Ще к│лька хвилин, │ подв│р'я перед │стобкою ожило рухом, загомон│ло.
Дядько вдяг химерну безрукаву сорочку │ кинувся оглядати вози │ коней.
Обмацав ┐хн│ ноги, перев│рив, як на ши┐ пульсу║ кров.
Поки холопи не попорали коней │ не засипали ┐м в шальки товченого
ячменю, в│н не наказав Будому ставити на ст│л кашу │ гаряч│ корж│.
За столом, стоячи, дядько П│вень почав читати "Отче наш..."
Але Лях │ Н│мець мовчали. Тод│ дядько П│вень перервав молитву │
виголосив.-
- Мовчите? Значить, ┐стимете кашу │ корж│. А товчене сало з часником
│ншим разом одержите. ▓ солонину теж!
▓ пов│в дал│ молитву. ▓нш│ за ним повторювали. Нав│ть Н│мець голосно
вимовляв, перекручував слова. Т│льки Лях затято мовчав. ▓ лишився, як │
об│цяв дядько П│вень, без товченого сала з часником │ доброго шмата
солонини.
Ось на валу б│ля брами сухо застукот│ло било.
Холопи насуплено п│двелися з-за столу, розбираючи сво┐ шапки та брил│.
Зарип│ли, засп│вали колеса шести воз│в, цвьохкали батоги │ гупали важк│
копита об вибиту землю.
Дядько П│вень покидав подв│р'я останн│й. ▓шов │ уважно придивлявся до
коней та воз│в, мов чекав яко┐сь напаст│.
Увечер│ знов з│бралися вс│ до │стобки, │ Будий вс│х годував кашею
крутою та коржами з конопляною ол│║ю. Р│вно палала суха березова ск│пка в
зал│зних вилках, т│льки час в│д часу обгор│лий вуглик з дзвоном падав униз
на зал│зне коритце - щоб пожеж│ не було.
П│сля вечер│ П│вень зробив на св│жо обтесаному стовпов│, що п│дпирав
сволок, зас│чки сокирою, а на держаку сокири карби ножем поробив. Це в│н так
"записав" виконану за день роботу.
Як │ першо┐ ноч│, дядько │ Будий були надвор│, б│ля коней, а неб│ж спав
разом з ус│ма в │стобц│.
Малий швидко заснув, але коли його поторсали │з словами: "Ану перев│р,
чи спить вишкрябок?" в│н прокинувся │ не спав б│льше.
- Та спить... - зашепот│ли десь поруч у темряв│.
- Люту║ цей боярський пес... Карби карбу║ на стовпов│. Треба пор│зати
┐х ус│...
- У нього реза й на сокир│. Не тре... Дарма т│льки роздрочиш псюгу...
патлача...
- Бач, розпустив патли, коси запл│в, як вояка князя Мала... А такий же
раб, холоп, як │ ми...
- Е, брате, - озвався хтось. - В│н не такий, як │ ми. В│н лише боржник.
В│дробить сво║ │ в│льний птах - лети, куди хочеш!
- Ото в│н нашими шиями сво║ ярмо в│дкупа║!
- Не каж│ть, брате, - голос старого Тальця. - Ви сам│ бачили, як в│н
сьогодн│ плинфу вантажив, на верхи тягав,
- Тю на нього, на нав│женого! Пнеться перед городником та перед
майстрами, може пом│тять та похвалять!
- В│н не для похвальби пнеться...
Малий зача┐в подих - це говорив Лях.
- ...в│н пнеться, щоб його пом│тили │ до себе взяли, щоб до них
прир│внятися...