"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

- Хе-хе! Далеко куцому до зайця...
- Н│! Цей виб'║ться нагору. Де на сво║му черев│ проповзе, де на ваших
горбах ви┐де,.. - сказав Лях │ замовчав. ▓ б│льше н│ слова.
▓нш роб│тники ще за щось лаяли дядька, але останн│ слова, що чув кр│зь
сон малий, були слова Будого:
- Набридло мен│ корж│ пекти. П│ду до городниково┐ служниц│, попрошу
ковша закваски. ▓ випечу добрий хл│б житн│й.
Та наступного дня, ще на сам│м св│танку при┐хав верхи городник │
загадав ус│м посп│шати на Под│л та вантажити перепалений вапняк │ возити до
будови Соф│┐.
▓ ц│лий день П│вник був сам на господарств│.
Нав│ть кашу зварив.
Хоч була каша недосолена │ вуг│лля в не┐ чимало налет│ло, ┐ли вс│ з
насолодою │ мовчки. Один т│льки Будий невдоволено зауважив.
- Вуг│лля забагато в цьому варев│.
- А тебе н│хто не примушу║ ┐сти вуг│ль! - Гостро зауважив дядько
П│вень, кл│паючи запаленими червоними пов│ками. - Замочуй ячм│нь на кашу.
Гриб│в не жал│й. Вранц│ сходи до городника. Його ключниця тоб│ дасть
закваску на хл│б. Завтра божий день - нед│ля. Прац│ не буде. Т│льки коней
поженете на Либ│дь випасати. Городник сказав, що нам дозволили випасати на
л│вому берез│ Либед│. А Лях │ Н│мець п│дуть до городника на подв│р'я │
сид│тимуть у нього в колодках...
Вс│ застигли, просто отетер│ли.
Першим п│дняв голос Талець.
- П│вню! Ти... ти що вигаду║ш? У боярина вони в колодках не сид│ли!
- У боярина добр│ ловч│ пси │ во┐ни ║, в│рн│ холопи ║. Пущ│
древлянськ│, болота чужого не приховають. А в мене пес та малий хлопчик. От
│ вся моя челядь. Як п│дуть бранц│ │ сховаються в земляк│в та знайомих. Бо
вони соб│ зажили приятел│в за окаянного Святополка. ▓ тод│ мен│ вс│ дн│ з
вами з рабського корита сьорбати │ боярську руку лизати?! Не тому я в│рно
служу боярину, щоб завжди гнутись, а тому, що я боржник йому. В│дроблю йому
борг │ тод│ вс│ ви хоч в │р│й лет│ть, як крила ма║те. ▓ пальцем не рушу,
вуста не отверзну! Ви мене зрозум│ли?! - Гостро спитав у Ляха │ Н│мця.
Т│ закивали. Н│мець пок│рно, показуючи вс│м видом, що розум│║ обставини
│ жорстокий наказ. А Лях хоч │ кивав, та не стримався.
- Ти ║сть жорстокий кат!
- Не гн│ви мене, Ляше! Не з охоти давлю тебе. То мо┐ми руками боярин
тебе держить!..
Малий прокинувся, бо в│дчув, що дядько П│вень дивиться на нього. В│н
розкл│пив пов│ки - д│йсно, в розчинених дверях стояв дядько │ пронизливо
дивився на хлопчика.
Поки Будий варив кашу, дядько │ неб│ж викупались у теплих, не
скаламучених струменях Либед│. Роса пекла холодом ноги, а над плесом слався
туман.
З кущ│в вербових, з тернових заростей на пагорбах солов'┐на п│сня била,
тьохкала, аж в голов│ наморочилось.
Десь │з заростей болотних прор│зався н│жний голос очеретянки, │ здалеку
неслось настирливе теркот│ння деркачика.
Дядько П│вень утер т│ло │ лице довгим рушником, пот│м обтер тремтячого
небожа.