"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

- Мен│ б таку чарод│йку, щоб одну д│вку приворожити. Чу║ш, Степане, а
пропусти цього смерда, нехай │де.
Перший, не говорячи н│чого, показав рукою: "▓д│ть".
А як вступили вони до Володимирового М│ста, так здалось малому, що
потрапили вони у ту казку, яку розпов│дав прапра-прад│д, прабабин дядько, як
вони ходили походом на Царгород проти грек│в.
У Володимиров│м М│ст│ були не т│льки висок│ кам'ян│ палаци, виб│лен│ та
розписан│ дивним узороччям, а були й так│ кам'ян│ палаци, прикрашен│ наче
самоцв│тами, що переливались, │скрились, наче веселка на ст│ну впала.
▓ церков було на кожному роз│.
А як вони вийшли на широкий майдан, де збирались купц│ з дорогим
крамом, то побачив П│вник чотирьох м│дних коней, позелен│лих в│д часу. ▓
стояли вони на пагорб│ над торжищем, наче жив│. Так│ вони були правдив│, що
не здавалось, що вони зараз п│дуть, а здавалось, що вони вже йдуть, т│льки
цокоту не чути. Малий в│д захвату заплескав у долон│.
- Ти-х-хо! - Засичав дядько, шарпаючи його за рукав. Вже вони
п│дступали до вор│т, що в трет│й оборонн│й ст│н│ м│ста, за якою була
Ки┐вська гора з ус│ма княз│вськими палацами та церквою Богородиц│.
Коли до них п│дступив попин.
Довговолосий, чорнобородий │ дуже смаглявий попин н│с на руках
здоровенну стерлядину.
В│н розпитав родич│в про ┐хн│ турботи.
Дядько П│вень │ неб│ж посп│шили за ним. Дядько П│вень у поклон│ низько
схилився │ попрохав.
- Отче! Давай я тоб│ рибу понесу.
- Я сам, сам, - в│дтрутив його попин. - А що в короб│?
- В│ск на св│чки. Мед у глеках. ▓ горноста║в│ та кун'┐ шкурки. Це на
церкву, бо в мене н│ ср│бла, н│ злата нема║.
- А чого просиш?
- Щоб мене слухали холопи на будов│ храму, щоб кон│ були здоров│, щоб
городник був до мене ласкавий, щоб я боярину борг в│ддав, щоб Лях │ Н│мець
не втекли, щоб у мене був добрий к│нь, │ щоб мене князь на службу взяв...
Чорновидий попин уважно й наче сп│вчуваючи, як ото доросл│, поблажливо
слухав дитяч│ забаганки.
- Багатосл│в'я марне. Треба просити, щоб Богородиця вибачила тоб│ тво┐
гр│хи │ помогла тоб│ │ захистила тебе по вс│ дн│. Молитись треба щиро, з
в│рою │ без сумн│ву, з повною покорою. Молитись треба завжди │ за натхненням
Святого Духа. Ам│нь!
Дядько витяг глек меду з короба │ простягнув попинов│.
- Дякую, сину м│й! Я солодкого не вживаю. Неси все в храм │ в│ддай
отцев│ Симеону. ▓ щиро помолись, │ тоб│ пощастить. ▓д│ть!
▓ п│п перехрестив │ п│дштовхнув на шлях, що в│в до величного,
могутнього храму.
Малий ступив до храму, високо зв│вши вгору оч│ │ намагаючись
роздивитись в│зерунки над в│кнами неймов│рно┐ величини.
Але так сталось, чи корч з ним причинився, чи в│д хвилювання, що його
нога на гладенькому камен│ сп│ткнулась, перечепилась, але в│н ледь-ледь не
впав, ▓ тод│ глянув униз. ▓ побачив - обаб│ч чисто┐, метено┐, мощено┐
брилами св│тлого каменю дороги сид│ли й стояли страшн│ потвори. Люди без
рук, люди без н│г, люди без очей, люди без вух, люди з обтятими носами, люди