"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

з виразками на покал│чених к│нц│вках. Горбат│, соплив│, клишорук│, крив│.
Ус│ виставляли навмисне, на огляд, сво║ кал│цтво, наче дорогу прикрасу.
Вони протягли до х│дника сво┐ ув│чн│ руки, хворими смажними вустами
благали, молили, вимагали подаяння.
- Дядьку, хто вони?! - Скрикнув П│вник, вчепившись у дядькову руку.
- Х│ба не бачиш? Старц│. - Байдуже в│дказав дядько П│вень.
- А ти коли ┐х бачив?
- Бачу вперше, а чув багато.
- А я про це в сво║му житт│ н│коли не чув, а бачу вперше! - Ледь не
кричав П│вник, з острахом придивляючись до чужого горя │ вбогост│. - А чого
вони так│?! Чого вони тут сидять?! Х│ба нема║ кому ┐х доглядати?! А де ┐хн│
родич│?! - Не заспокоювався П│вник.
- Тихо! - Дядько П│вень шарпонув за руку так, що ледь короб не злет│в.
- Мовчи! Ми перед храмом.
▓ почав хреститись. П│вник за ним.
Дядько П│вень спитав у служки при дверях, кому можна замовити молитву,
│ той в│д│слав ┐х у б│чний прох│д.
Вони йшли межи стовп│в кольорових камен│в. Небаченим н│коли ще
розма┐ттям виблискували моза┐чн│ в│зерунки.
Попин, що звався Симеон, був широкоплечий м│цний чолов│к, з довгим │
м'яким, як у д│вчини, волоссям, прив│тно зустр│в П│вня.
- Добре чиниш, сину м│й, що прийшов до нашого храму. Особливо рад│сно,
що ти з древлянських пущ. А там у вас ще пребагато поганства та волховання.
Добре, що тебе Господь сподобив, Вс│ тво┐ побажання виповняться. Над│йся!
Молись! ▓ наберись терп│ння.
Малий │ рота не розорив, але питання, як │ перед тим, його мучили. А
голоси гугняв│, хрипк│, благання про милостиню забивали ангельський сп│в на
хорах. Сп│вали Давидов│ псалми.
Он │ калугер у ср│бних ризах.
В│н дивився │ не бачив ср│бного гаптування на заморських оксамитах, що
прикривали боярськ│ та княж│ т│ла.
▓ ще його мучило - а чому цих страшних кал│чних людей пустили п│д двер│
найкрасив│шого храму.
П│вник примостився п│д ст│ну поруч дядька. Дядько ревно молився, а
хлопчик все поривався назовн│, до убогих.
Храм наповнився людьми вщерть. ▓ все то були не прост│, с│р│, а все
бояри, княз│, гридн│, дружинники.
На хори п│днялась │ вся родина великого князя.
Та малого хлопця це зараз не дуже ц│кавило, хоча в│н все
запам'ятовував, сам того не усв│домлюючи.
▓ коли всередин│, в храм│ сп│вали псалми, │ вгор│, на хорах, │ внизу,
малий потиху в│дступаючи, рачкуючи полишив храм.
П│дступив до убогих.
Хто з них молився, гугнявлячи т│ сам│ псалми, що сп│вали в храм│. Хто
куняв, хто жував, перекочував беззубими яснами якусь поживу. Хто подал│ в│д
х│дника, т│ колупалися в лахах, нуж│ шукали.
Хлопчик п│д│йшов до найближчого безногого чолов│ка │з засохлою,
виламаною л│вицею.
- Чого з тобою отаке сталося? - Спитав по довг│й мовчанц│ хлопчик, бо
було не сила стояти над людиною │ мовчати.