"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

- Бог покарав, - похмуро в│дпов│в чолов│к, струшуючи могутн│ми плечима.
- В бою на Лет│ з печен│гами. В│дступився бог в│д мене за мо┐ гр│хи │ в│ддав
п│д удари поган. Пос│кли мене шаблями, погнули стр│лами.
Дал│ запитав у сус│да з обр│заним носом │ з одним оком.
- А з тобою що, чолов│че, сталося?
- Бог покарав,
- Х│ба може Бог обр│зати вуха │ носа, │ око виколоти?! - Не вгавав
малий.
- Дурню ти! Бог мене видав у руки грекам! Вони мене полонили │
скал│чили...
- ▓ тебе Бог покарав? - Спитав горбатого клишорукого сус│да.
Той п│дняв гостре п│дбор│ддя межи кривими плечима. ▓ з горд│стю
пов│домив:
- Мене не покарав. В│н покарав мо┐х батьк│в. А мене бог в│дзначив
благодаттю. Бо хто муча║ться при житт│, той по смерт│ потрапля║ в царство
небесне.
- А тебе за що Бог покарав? - П│дступив П│вник до чорнобородого
широкоплечого красеня, що виклав на кол│на безпал│ культ│ рук.
Чорнобривий посм│хнувся.
- Зв│дк│ль я знаю? Арканом мен│ печен│ги руки скрутили. Вноч│ я вт│к.
Та руки попухли, пот│м загнили пальц│. Тепер от! - В│н п│дн│с до П│вникового
лиця культ│. Солодкий смор│д шпигонув хлопчиков│ в н│здр│.
Хлопчик │шов уздовж х│дника │ все питав, питав. А йому в│дпов│дали:
"Бог покарав... Печен│ги полонили... Бог покарав... Боярин мордував... Ляхи
полонили... Бог покарав... Греки осл│пили... Пошесть напала..."
Пот│м почали │з храму виходити л│пш│ люди, │ жебраки покинули всяк│
розмови.
А завели сво║ скиглення │ прохання милостин│.
Дядько П│вень п│сля служби вийшов, аж св│тився в│д щастя.
П│вник таким його н│ разу не бачив.
В│н нав│ть його не вилаяв, що зник │з храму до к│нця служби.
Лише за першою брамою дядько надяг свого гостроверхого ковпака
повстяного.
- П│внику, П│внику! Я в│дчуваю, я знаю, Богородиця мен│ допоможе! - В│н
знов зняв шапку │ широко перехрестився...
В│ддаючи П│внев│ зброю та зв│льняючи │з сараю бранц│в, городник
см│явся.
- Ну й вигадав ти, П│вню! З тебе вийшов би добрий воротар чи варт│вник
при поруб│. Треба буде во║вод│ сказати!..
Коли вони вс│ - дядько, неб│ж та полоненики прийшли до │стобки, хтось
│з холоп│в спитав глузливо:
- Ну, як там у городника? Прохолодно │ проголодно було у стайн│?
- Не було жарко... Ж│нка дати теплий б│лий хл│б... Городник дати пити
мед │з хмелем...
Ну, а Лях затято мовчав.
П│сля об│ду дядько з Будом, Тальцем │ полонениками погнав коней пасти.
А П│вник лишився в │стобц│ прибирати.
Але весь час думав про кал│к-жебрак│в.
▓ страх хвилями напливав на нього, │цо в│н п│шов до сх│дного кута, де
дядько пов│сив глиняного Бога │з сяйвом навколо голови, │ почав молитись,