"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

вже заправляли глину в дерев'ян│ форми, вир│внювали дощечками-правилками,
посипали б│лим вис│яним п│ском. ▓ швидким, в│дпрацьованим порухом перекидали
форму на вир│вняну землю. Таке справжн║ цегляне поле розляглося за будовою.
Цегла на земл│ п│дсихала, тверд│ла, │ вже затверд│лу ┐┐ закладали в гончарну
п│ч. За печами були гончарн│ майстерн│ та склодувн│. Там робили посуд │
глечики-голосники, щоб пот│м замурувати ┐х у ст│ни │ щоб вони посилювали
людський голос. ▓ надсилали його у найпота║мн│ш│ закапелки будови.
Склодуви варили кольорове скло, виготовляли скло │з золотом для
майбутн│х моза┐к, │ просто непрозору кольорову пасту - смальту. Ще казали,
що там склодуви робили посуд │ прикраси склян│ - перстеньки та обручки.
Отож, городник поставив дядька П│вня │ ще двох холоп│в возити п│сок до
склодувно┐ майстерн│.
Талець сид│в з повередженою ногою │ готував ┐жу. Тому хлопець мав змогу
│ до м│ста п│ти, │ роздивлятись на все, що там д│ялось, ск│льки душа бажа║.
Дядько брав його з собою. П│сок копали п│д горою за Боричевим Током.
Там же, п│д горою, прос│вали зразу через решето б│лий, як сн│г, п│сок.
Щоразу вони про┐здили повз м│дних коней на Бабин│м Торжку. Злет│ли вони
над старовинним торжищем!
А як│ в│зерунки виведен│ навколо в│кон Ольжиного палацу! ▓ смарагд та
золото на сходинках Володимирового.
В так│ походи П│вник часом │ Ходу з собою на пов│дц│ тягав.
На подв│р'┐ Соф│йсько┐ будови, на зах│дному краю, стояв великий
тризрубний будинок. Там списували книги │ малювали │кони.
Отож, дядько з малим привезли п│сок для склодув│в.
На подв│р'я Соф│┐ зразу ж за ними при┐хали вершники │ к│лька п│ших
погонич│в придибало. Вс│ одягнен│ по-степовому.
Погонич│ затягли на подв│р'я будови в'ючних кошлатих верблюд│в.
Як пот│м П│вник дов│дався, вони привезли земляну червону фарбу з
далекого степового Л│вобережжя.
В│д споглядання горбатих кошлатих велетн│в П│внику дихання збило.
Малого найб│льше вразили горби. С│дай м│ж них - │ с│дла не треба! Шия
вигнута, як у лебедя. Але ж товстенна │ м│цна!
Такому, як П│вник, можна й у вигин│ ши┐ примоститись.
В│н стояв │ роздивлявся на степових дивних, химерних велетн│в, аж рота
розкривши.
Ну, й руку з пов│дцем послабив. ▓ не звернув уваги, так захопився, що
пов│дець висмикнувся │з пальц│в.
▓ посп│шив нестримний Хода вперед та вперед, бо його рожевий п'ятачок
вловив чудовий кислий, такий смачний запах в│всяних вис│вок, намазаних на
телячу шк│ру. Бо кушн│ри готували дорогоц│нний матер│ал - харатею-пергамен
для списування книжок.
Реп'ях, в│дтод│, як П│вник придбав Ходу, повсякчас був поруч при
поросят│. Хоч його │ вивчив для полювання дядько П│вень, та все ж в│н був │з
породи пастуших собак. Тепер йому було кого доглядати │ берегти. Реп'ях
застережливо гавконув │ кинувся за Ходою. А неслухняний Хода поб│г по вогк│й
плинф│. ▓ добре сл│ди ратицями карбував по глин│, за ним пес пострибав - теж
сл│ди ставив.
Хлопчик, не тямлячи себе в│д жаху, мов ув│ сн│, теж поб│г по плинф│.
Знав, що чинить страшну шкоду, а про те - не м│г спинитись. Стрибав │
стрибав по плинф│. Гонитва тривала недовго, але Хода, Реп'ях │ хлопчик