"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

Наближалося свято Купали, │ по вс│х церквах, мурованих на Гор│, по
дерев'яних - на Подол│, попи-греки │ наш│ почали пропов│дувати проти
поганських старих звича┐в. Застер│гати проти хоровод│в │ купальських вогнищ,
проти б│с│вського сп│ву, танцювання та стрибання через вогнища. Митрополит
призначив на Купальську н│ч всенощну службу в церквах │ передав у наказ
калугерам сво┐м, себто попам, щоб споглядали, хто з прихожан не з'явиться на
молитву. Але прост│ люди, особливо на Подол│, на Копиров│м к│нц│, ще за
день, потихеньку вийшли з м│ста. ▓ п│шли у в│ддален│ д│брови до пота║мних
л│сових руча┐в, р│чок та озерець. Дядько П│вень був у розпач│, в│н хот│в │ти
на всенощну до Десятино┐ церкви. Та не приведеш │з собою вс│х боярських
холоп│в туди. Та й хто гляд│тиме-за к│ньми │ самою │стобкою, за припасами,
зрештою? Лишити холоп│в - без сумн│ву - подадуться на │грища б│с│вськ│, а
полонен│ можуть втекти. Тод│ П│вень мучаючись, │ клянучи долю, попрохав
огородника на Купальську н│ч потримати у стайн│ п│д замком Ляха │ Н│мця. В│н
також вир│шив коней не гнати на пасовища, а тримати на конов'яз│. А
роб│тник│в-холоп│в городник йому порадив не утискати │ не неволити, нехай
буде Богу щира молитва одного П│вня, н│ж шамот│ння дюжини байдужих холоп│в.
Дядько ц│й порад│ зрад│в, бо в нього голова аж пухла в│д повсякчасних
турбот. ▓, певно, зовс│м забув про П│вника, бо не взяв його │з собою на
всенощну в│дправу. П│вник нагодував │ п│вня │ порося, │ Реп'яха, │ взявся за
коней. Вич│сував ┐м гриви │ хвости, вичищав кошлат│ бабки. Це були л│сов│
кон│: товст│, │з здоровенними тулубами, грубими короткими шиями │ густим
волос│нням на ногах. По конях зразу вп│знавали, що вони древляни.
А в княжих людей як│ ж гарн│ були кон│! Висок│, струнк│, тонконог│ й
зовс│м без кошлатост│. Казали, що князь тих коней закуповував │ в угр│в, │ в
грек│в царгородських, │ нав│ть в п│дступних кровожерних печен│г│в. Що
правда, п│сля того, як князь Ярослав розбив окаянного Святополка, казали, що
печен│ги кудись зникли, розпорошились, подались геть, чи пошесть ┐х якась
подушила. А деяк│ люди казали, │ малий П│вник це сам чув, бо в│н до всього
прислухався, що печен│ги просто розбрелись по степових околицях Ки┐всько┐
земл│. ▓ час в│д часу проб│гають по селах прикордонних │ полюють на людей.
П│вник чекав темряви, щоб непом│тно зникнути з подв│р'я. ▓ ще в│н
пом│тив, як к│лька молодших холоп│в, потиху крадучись, п│шли з двору. А
Талець │ Будий │ ще старш│ розвели багаття на подв│р'┐.
Малий з подиву уздр│в, як зв│дк│лясь з туману виплила городникова
служниця. ▓ тримала вона в руках глечик. В таких глеках настоювали хм│льний
мед.
Спадала темрява найкоротших л│тн│х ночей, як до │стобки ще п│д│йшло
к│лька д│вочих постатей. Талець нагр│в бубон над вогнем, а Будий спробував
струни гудка, хтось продував соп│лку.
П│вник озирнувся й тихо-тихо в│дступив межи кон│ . Вперше за вс│ дн│
посп│шав сам без Ходи │ Реп'яха. Хода, добре нагодований, спав п│д возом у
с│н│, а Реп'ях його охороняв.
Малий п│шов у густих сут│нках швидкою ходою непом│тними, але добре йому
в│домими стежками. Тут, на Ки┐вських горбах, у глибоких долинах, неможливо
заблукати. Тут нема жодного м│сця, яке було б схоже на друге. То в земл│
древлянськ│й │ в прип'ятських оболотах можна заблукати.
П│вник одяг постоли, а в постоли на ноги навернув м'якеньк│ онуч│ ще й