"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

в│дважувались прийти, а раптом горе наворожиш?!
Либ│дь круто звернула на зах│д. ▓ було видно далеко вс│ пагорби в
вогнях. Було видно, як оддал│к на одн│й галявин│ водили вол│в │ кор│в з│
св│чками на рогах. Он на тих водах з човн│в пускали в│нки з│ св│чками.
П│вник подивився вниз на галявину, вона була р│вна-р│внесенька до само┐
води, поросла шовковистою травою. З ус│х бок│в ┐┐ оточували велетенськ│
топол│. Св│тло йшло знизу кр│зь в│ття │ малому здавалося не таким яскравим,
як │нш│ багаття. Але см│х чувся лише д│вочий. Висвистували весело кугички,
гуд│ла сопеля, │ раз по раз лупав бубон. Малий йшов стежкою обережно, тихо
спускався униз до р│чки. Кр│зь кущ│ пробивалося червоне св│тло, все на
галявин│ починало рухатися швидше й швидше. Коло танц│вниць крутилося
навколо яскравого багаття. Спалахи вогню то висв│тлювали людськ│ постат│ з
ус│ма подробицями, то робили ┐х чорними т│нями. Чорн│ т│н│ зм│нювались
б│лими постатями, червоне св│тло заливало черв│нню половину лиця, половину
ховало в т│н│. П│д укв│тчаним деревом клена шарпалося три осв│тлен│ постави.
Одна метеляла головою │ з неймов│рною швидк│стю видобувала свист │з
очеретяних з'║днаних свистульок-кугичок. Друга притупувала ногами,
рвзгойдувалася, метеляла довжелезними косами │ дула в довгу соп│лку, брови в
не┐ п│дн│мались на лоба │ оч│ закочувались догори, т│льки б│лки
в│дблискували червоним в│д вогню. Третя була геть дебела, │ мала голову, так
покриту нам│ткою, що й лиця не було видно. Вона щосили гатила калаталом у
бубон, притоптувала ногою. ▓ чим швидше в│дбивала вона калаталом по бубону,
тим швидше неслися в танц│ танц│вниц│. Крутилося живе колесо людських т│л,
розвивалися ┐хн│ коси, мерехт│ли нам│тки зам│жних, бряжчало намисто на
д│вочих шиях, а на головах у них у вс│х були в│нки, а в довгому волосс│
розвивалося з│лля любистка │ м'яти, │ васильк│в, │ довголисто┐ трави
л│пника.
Та трава збиралася д│вчатами, щоб приворожити до себе хлопц│в, щоб
знайти соб│ чолов│ка.
Свист кугичок │ калатання бубона досягло тако┐ сили й швидкост│, що
малий затамував подих, │ враз ланцюг живий луснув │ роз│рвався, малий
видихнув з полегк│стю. Але рух ще б│льше посилився, т│льки тепер почалося
стрибання через вогнища. Танц│вниц│ схопили ляльку солом'яну всю в
прикрасах, що стояла п│д деревом, │ почали з нею стрибати через багаття.
Вони передавали ляльку з рук до рук, │ коли одна розб│галася │ стрибала з
лялькою через вогонь, │нш│ починали ще сильн│ше ляскати в долон│ │
присп│вувати: "Ой, грайте, грайте, в дудочку грайте, Купалу вславляйте!
Купалу вславляйте!"
Малий │ незчувся, як почав п│дсп│вувати: "Ой, грайте, грайте!.."
притупувати ногою по кореню старезного похиленого клена. В│н до нього
прихилився, просто лежав на ньому животом, в│н притупував ногою │ поводив
плечима, як │ танц│вниц│ внизу. В│н цього │ не пом│чав, що в│н п│дсп│ву║ │
пританцьову║, захоплений купальськими │грищами.
Ось одна ж│нка в нам│тц│ │ васильковому в│нку наблизилась до вогню,
схопилась за под│л сорочки, │ пригнувшись, одним рухом стягла │з себе
сорочку │ кинула ┐┐ до вогню. На хвилю сорочка збила полум'я │ стало темно.
Коли за мить вогонь огорнув сорочку, нага ж│нка вже доб│гла до краю берега,
│ високо знявши руки, стрибнула в р│чку. Останн│ знову схопились за руки │
знов навколо вогню закрутилось живе коло. Сп│вали, гукали, а музики так
вигравали, що п│т ┐х зливав ручаями. П│вников│ було видно, що ┐хн│ сорочки