"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

на плечах, п│д пахвами, на стегнах потемн│ли │ облипли по т│лу. За першою
молодицею до багаття стала друга. Але вона, роздягшись, свою сорочку лишила
на земл│, а до вогню кинула дитячу сорочечку. П│вник добре знав, що це
значить: перша молодиця сама хвор│ла, через те не могла понести, а в друго┐
хвор│ла мала дитина. Разом │з сорочками у купальському вогн│ спалювали ж│нки
й хвороби.
Ось │з-за пагорб│в почало св│тл│шати небо. Сходив м│сяць. Як виплив
майже повний м│сяць - вс│ закликали в один голос!
Коло рухалося швидше, швидше! Враз ж│нка з бубоном викинула руку з
калаталом │ торкнулась плеча наймолодшо┐ д│вчини. Була вона роки на три
старша за П│вника, може на р│к старша за доньку коваля. Ось чому та, з
бубоном, поводила головою, немов шукала когось. Вона стежила за д│вчиною.
Д│вчина в│дпустила руки │ вистрибнула в середину кола на яскраве св│тло.
Тремтячими руками тягла з себе сорочку │ заплуталась у рукавах. А коло
танцюристок шалено крутилося, вже не маючи сили спинитись. ▓ вс│ волали, аж
у вухах лящало: "Купало, Купало, Купало!" Д│вчина зняла з голови в│нок,
затисла його м│ж кол│ньми, │ одним рухом в│дкинула на землю сорочку. Тод│
взяла в│нок на голову, перескочила на край вогню, прослизнула м│ж руками
д│вчат, стрибнула з берега у воду. В│нок спав з ┐┐ голови │ поплив на
середину р│чки. Сама вона вил│зла з води │ вскочила до кола. Вил│зли з води
й молодиц│ │ теж стали до танцю. ▓ ┐хн│ велик│, особливо першо┐, провисл│
груди метелялися з боку на б│к, скакали вгору │ вниз │ ляскали по мокрому
т│лу. М│сяць геть зовс│м п│днявся вгору. Тод│ музика враз ув│рвалася. А
танцюристки все неслися навколо вогнища. Тро║ ж│нок-музик пожбурнули сво┐
│нструменти, скинули одяг │ вскочили до кола. П│вник тепер бачив лише ту, що
вибивала калаталом по бубону. Вона б│гла у швидкому верт│нн│ танцю │ було
дивно, як вона, гака дебела, швидко й зграбно руха║ться! Одн│ груди в не┐
були завб│льшки з голову П│вника кожна. Довжелезн│, з чорними набряклими
сосцями. Могутн│ чресла, з глибокими ямками на крижах │ т│ло ┐┐ так само
блищало у св│тл│ багаття, як │ в тих, що вил│зли з р│чки.
Коло ще раз│в три пронеслося навкруги багаття │ розпалося. В│н дивився
в ┐┐ лице з ледь вирлатими очима, │з роздутими н│здрями кирпатого носа.
Рвонувся назад за дерево.
Оступився. Завалився навзнак │, боляче вдарившись об кор│ння головою,
покотився на галявину вниз.
Товстуха щосили заволала.
- Тихо! Мовч│ть! Пропаде ворож│ння. На мен│ все зависа║! Цур! Цур! Цур!
Вс│ заклякли нерухомо. Нав│ть декотр│ з розкритими ротами. ▓ в очах у
вс│х був розпач - пропало ворож│ння!!!
Малий лежав гол│черва │ не ворушився - все т│ло його затерпло.
- Слухайте мене! - В голос│ товстухи в│дчувалась така сила, що вс│
зразу ж мовчки п│дступили до не┐. - Ти, ти й ти! - Вона тицьнула на
наймолодших д│вчат. - Тримайте його руки, ноги, голову! А ти, - вона взяла
за руку наймолодшу купальницю, - закрий йому оч│.
П│вник зан│м│в в│д страху │ не пручався.
Коли над ним схилились наг│ т│ла, коли до його обличчя наблизились
тремтлив│ перса, мокр│ гаряч│ долон│ легко лягли на його пов│ки.
Пот│м важка гаряча рука лягла йому не серце. ▓ м│ж чужими пальцями в│н
в│дчув, як в│стря ножа дотика║ його кр│зь сорочку. Пот│м руку в│дняли │
в│стрям ножа провели по сорочц│ хрест на хрест. ▓ зразу ж на сорочку злилась