"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

Ось вони з розгону вискочили на галявину, залиту ср│блом м│сячного
св│тла. Старезна засихаюча липа така чорна, наче обгор│ла в│д блискавки.
Ж│нка стала п│д липою, а П│вник з розгону налет│в на не┐, занурився
лицем межи пишних гарячих грудей.
Вона впустила на ср│блясту траву його мокрий одяг │ показала рукою:
"Вдягайся!".
В│н розбирав, розправляв св│й одяг, а вона стояла в якихось двох
кроках, не б│льше, в│д нього │ повол│ обертала нам│тку.
П│вник в│дчув, як в│д не┐, в│д ┐┐ мокрого важкого волосся тягне димом
багаття │ тонким ароматом любистку │ ще якогось з│лля.
З ус│х горб│в │ яр│в над Либ│ддю долинали несамовит│ п│сн│ та шалена
музика.
Десь за горбами, на сход│ проп│яв далекий п│вень.
Малий подивився на зор│ - │ здивувався - вони т│льки-т│льки зрушились.
А йому здавалось, що проминула вся н│ч │ вже ось-ось настане св│танок.
Ж│нка широко розчеп│рила пальц│ │ притисши до ключиць навхрест складен│
руки з силою натискала на сво║ т│ло, огладила всю по набряклих важких
персах, по животу, по рвзлогих стегнах, пружно з│гнулась, пройшлась,
втискаючи пальц│ в т│ло по кол│нах │ гом│лках.
Рвучко розправилась, │ велетенськ│ перса загойдались, заметелялись з
боку на б│к.
Заметеляла головою.
З ус│х пагорб│в │ мис│в р│ки долинали шален│ ритми танц│в │ нестримн│,
запальн│ голоси сп│вачок.
Десь за пагорбами проп│яв ще раз п│вень.
▓ оголена товстуха схопилась за од│ж │ миттю накинула сорочку │
вправними рухами доправила нам│тку, п│дперезала сорочку крайкою.
Ж│нка вже вдяглася, а малий обмотував ще онуч│ │ натягав постоли.
Коли в│н п│дв│в голову, щоб ще раз подивитись на цю зграбну товстуху,
б│ля дерева н│кого не було.
П│вник розчаровано похитав головою, а йому ж так корт│ло спитати, хто
вона │ зв│дки вона.
Тут в│н, обгортаючи крайку, з жалем згадав свого ножа. ▓ лезо добре, │
ручка поцяцькована.
Хоча добре, що ножа т│льки забрали, а могли ж │ втопити. ▓ хто б там
почав допитуватись - хто втопив? Сам пол│з у воду на Купала, от │
захлинувся.
В│н уже збирався полишити галявину │ озирнувся на остаток. Високо на
стовбур│, йому треба п│дстрибнути щосили, або подертись, встромлено його
н│ж, а на н│ж зав│шено в│нок │з волошк│в.
От яка добра та кирпата товста молодиця - приворожила йому якусь
синьооку. ▓ хитро як наворожила - в│н │ не прохав. Адже йому такого ще й не
належить, в│н ще малий, щоб заклинати й ворожити на якусь д│вку. А ця
чар│вниця-товстуха сво║ю зграбною рукою потнула ножа в суху липу.
З розгону п│дстрибнувши. П│вник видер ножа, │ в│нок сам насунувся йому
на руку.
Та на руц│ в│н його нести не став, а натяг на голову.
▓ тут в│н зрозум│в - ця добра товста молодиця була й хитрюща - вона
вивела його з │грищ │ не дала йому додивитись найголовн│шого - коли на
передденн│ будуть топити Марену │ спалять Купалу. ▓ водночас вона зробила