"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

О диво, справжн║ диво, певно, хтось почув його мол│ння, благання, бо
жодна суха г│лка не тр│сла п│д його постолами, поки в│н переходив до гаю.
Один чолов│к при оголен│м меч│, бо лезо зблисло, мов блакитна вода в
чорн│м мороц│, перед Гн│дою прис│вши, обмацував ┐й бабки.
Дв│ │нш│ кобили теж були в путах.
Ще дв│ │нш│ були прив'язан│ до груш│-дички │ тупцювали стривожено, та
тупот│ння ┐хнього не було чутно. На мордах хлопчик чи розглед│в, чи,
скор│ше, вгадав, - були затягнут│ закрутки.
Малому стислося серце в│д уяви, який то б│ль терплять кон│.
Копита у вс│х добре були завинут│ ганч│рками. Все було так, як
розпов│дали стар│ холопи на боярськ│й кухн│. Т│льки от зброя в татя була не
обушок, не н│ж, не сокира, а дорогоц│нна, яку може придбати т│льки дружинник
чи багатий купець.
Хлопчик припадав до земл│, часом повз навкарачках, │ все до
груш│-дички, до прив'язаних коней.
Йому вдалося з першого поруху в│дв'язати вуздечку одн│║┐ кобили, ▓
навкарачках пол│з, пол│з, тягнучи за собою пов│д.
В│н затяг ┐┐ за кущ│. Помацав путов│ суглоби - не боркана.
Тод│ зразу ж вхопився за закрутку, щоб зв│льнити ┐й дихання. Спочатку
н│як не п│ддавалася закрутка - так була линва перекручена. Та все ж, з
рештою-решт, п│шла, │ морда зв│льнилась.
▓ кобила, задерши вишк│рену пащу, щосили за│ржала, аж луна лупонула
горбами.
Хлопчик, мов вив│рка, скочив на кобилу │ вдарив ┐┐ п'ятами.
Поруч виросла т│нь з п│днятим лискучим мечем. Меч свиснув то┐ мит│,
коли кобила робила перший стрибок.
Клинок свиснув │ торкнув по в│нку │ по ши┐ кобил│.
Кобила, збрикуючи, здиблюючись, геть очман│ло понесла малого вгору до
белебеня перед Золотими воротами.
Малий вчепився руками, │ зубами прихопив густу гриву.
З рани прискала кров │ бризкала малому на лице, на праву руку │ ногу.
В│н припав, прил│пився до кобили, молив ус│х бог│в │ дух│в не скидати
його з об│с│ло┐ кобили.
▓ тому в│н не бачив, як на просад│ м│ж кущами з'явилось дво║. Один вже
зготувався - розкручу║ над головою обушок.
Вони не боялися налякано┐ кобили. Але вони не бачили, що вона зранена в
шию.
Один свиснув зненацька.
Кобила н│би затрималась.
▓ то┐ ж мит│ другий опустив гирьку обушка на голову хлопцев│.
Та ц│║┐ чар│вно┐ ноч│ удача була з П│вником. Гранчаста гирька розс│кла
в│нок │ понеслась дал│ вниз, розриваючи сорочку на малому │ зриваючи з
хлоп'ячо┐ спини довгу смугу шк│ри.
В│д болю малий заверещав наче сп│йманий за║ць. Кобила п│дпала на
передн│ │ щосили п│дкинулась задн│ми. ▓ закрутила, понесла хто зна куди -
через чагар│, через бур'яни, по схилах, по дороз│. Та все з вибриком, з
гогот│нням.
Малий н│чого не тямив, в голов│ гули джмел│, а з рота накочувалась
солона кров - то в│н гривою пор│зав соб│ губи.
Головне не впасти. Куди б не занесла його об│с│ла кобила - вона в│днесе