"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

тод│... верблюд│в привели...
- Печен│г?!
- Хто зна... Мен│ так здалось...
- А де ти, де ти був? В│д п│вноч│ де ти шлявся?
Малий ворушив спухлими пор│заними губами, але н│ слова не в│дпов│дав.
Що там говорити - саме в│н в│дпов│дав за зведених коней. Раз не було
при │стобц│ дядька, значить, в│н повинен був за вс│м доглядати. Зведен│ кон│
були ц│ною дядьково┐ свободи. Хоч боярин про це ще не знав, але зг│дно
угоди-ряду в│д ц│║┐ купальсько┐ ноч│ дядько П│вень ставав холопом боярина
Судомировича. Ставав ще одним рабом │з його нечисленно┐ челяд│.
Та вс│ ц│ думки коливалися в стомлен│й, сонн│й голов│ хлопця наче густа
болотна жижа. Йому хот│лося спати.
Дядько поторсав небожа за плече. Застогнав малий, але очей не мав сили
розкл│пити.
- Скажи мен│, коли ти п│шов з │стобки, там н│кого з чужих не було?
- Н│кого... - в│дпов│в хлопчик, облизуючи запечен│ вуста. В│н │ не
думав сказати, що бачив, як прийшла городникова служниця з глеком. Яка ж
вона чужа? Кожен день бачились у всяких справах. ▓ його до не┐ посилали не
один раз по всяк│ др│бнички господарськ│.
- А та, що з Будим об│ймалася, коли вона прийшла? Коли? Ти бачив?
Хлопець щось мимрив недоладне │ обм'як, мов куль.
Щоб малий не впав п│д копита, П│вень взяв його до себе на Строкату.
Так вони й притюпали на трьох конях до │стобки.
Дядька мучила страшна спрага. Просто палило всього. Тому в│н почав
шукати, чого б напитись. Води н│де не було, а р│занку з водою хтось, певно
по пиятиц│, перекинув.
Побачив у закутку п│д полом глечик зелено┐ поливи. У велик│м глечику
наче ще лишилось меду.
Одним духом дядько допив глечик.
Дивився на глечик │ н│як не м│г зрозум│ти, чи це глечик боярський, чи
н│.
Хот│в спитати малого, але той м│цно спав.
В голов│ в дядька п│сля гонитви, п│сля всього, що трапилося, гуло │
дзвен│ло.
В│н пошукав очима Будого. Нема║ Будого. ▓ ще когось нема║... Ага, т│║┐
д│вки, що спала, обнявши Будого! Ну, прийде Будий...
Сон незборним тягарем почав натискати на пов│ки юнаков│, │ в│н так-сяк
пройшовши по хат│, д│стався до полу │ впав на гол│ дошки.
Коли п│сля полудня П│вень збудився в│д важкого мороку, в│н вже знав - у
мед п│дсипано з│лля.
▓ став в│д того дня П│вень тихий, сонний. Майже не говорив.
Похнюплений. Все соб│ п│д ноги загляда║. З людьми не хот│в розмовляти.
Одного разу, коли н│кого поруч не було, хлопчик почав просити, благати,
щоб п│ти до ворожки хорошо┐, щоб вона в│дворожила, зняла з нього порчу.
Дядько повол│-повол│ обкрутився на вс│ боки, з-п│д-лоба позирнув
туди-сюди │ посм│хнувся до небожа, хитро │ впевнено.
- Малий! Ти не б│йся! Боярин не одержить нового раба.
- А тод│ вони мене схоплять! Я пропаду!
- Ти х│ба мен│ син? Якщо раптом я втечу, ти т│кай на Под│л до човняр│в.
Вони тебе п│сля жнив довезуть до Вручого, а там на ярмарку бувають люди з