"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

нашого краю. От ти з ними й д│станешся додому.
- А коли т│катимеш?
- Е! Дурне пита║ш! Коли добудусь свого, те лише Бог в│да║!
- Ти про кобил кажеш?
Дядько махнув рукою │ зразу ж зробився похмурий │ сонний...
Холопи з│тхнули з полегшенням. ▓ спочатку обережно, а пот│м в│дверто
почали справляти ледаря. Бувало, що дехто зовс│м на роботу не виходив. Вони
колупалися з возами, немов ┐х лагодили, чи вдавали, що л│кують коней, чи
сво┐ болячки, бо, мовляв, тат│ на коней │ на людей порчу │ слаб│сть наслали.
Городник з прикр│стю спостер│гав за П│внем. Вир│шив дати якусь │ншу
роботу П│внев│, щоб в│н якось оклигав.
▓ в│н в│д│слав його з роб│тниками на Рось.
Роб│тники з волячими упряжками направлялись на Рось. Там в одному м│сц│
обвалився берег │ оголилось ц│ле кладовище морених дубових стовбур│в. Хтось
│з княжих людей, чи т│ун, чи ще хто, наказав пошвидше вивезти ┐х з Рос│.
А що в тих м│сцях н│би з'являлись час в│д часу розб│йники, то дали
роб│тникам охорону. ▓ роб│тник│в охоронити, │ розв│дати, що там справд│
д│║ться. Що то за тат│ там об'явились?
А П│вень був зам│сть одного найманця, що на ловах плече повередив.
Тепер хвор│в. А з других десятк│в н│хто не хот│в на його м│сце йти.
От тод│ городник │ попрохав свого знайомого десятника взяти П│вня.
Коли дядько П│вень при новому убор│ - рогатин│, луков│, стр│лах, сокир│
та обушков│, у сво┐й старосв│тськ│й одежин│, у клобуц│ з вовчою опушкою, на
строкат│й кобил│ з'явився б│ля княжих конюшень, там ледь з коней вс│ не
попадали.
А П│вень сид│в смиренно на Строкат│й, │ наче це не з нього реготали │
вояки, │ конюхи, │ служки.
Десятник поблажливо всм│хнувся. В│н не реготав, але й не поставив
строкату кобилу серед рудих скакун│в. Наказав ┐хати при воз│ з обладунками
та начинням. Наказав добре сторожити, бути пильним, бо не вс│ печен│ги ще
вигнан│ з│ степу.
Наказ десятника П│вень виконав якнайкраще.
Коли через дванадцять дн│в заг│н вертав до Ки║ва, дядько вже возс│дав
на степовому тонконогому румаков│ │ тягнув за пов│д Строкату. А на н│й в
дерев'ян│м с│дл│ возс│дав полонений печен│г.
П│вень, як │ попередньо, був сумний, похнюплений, │ дивився кудись межи
вуха скакунов│. А на Строкат│й возс│дав, випнувши груди, смаглявий печен│г.
Був в│н скручений по руках │ по ногах. Ликом. На глум, звичайно. Звичайним
ликом з молодо┐ липи. Ликом, з якого деревляни личаки плетуть, в'язаний,
борканий, а всм│хався згорда, зиркав зневажливо. Наче не його вловили │ ледь
не замордували, а наче це в│н тягнув на повод│ похнюпленого │ остовп│лого
П│вня. Зброю печен│га дядько П│вень приторочив до п│слища, │ вона метелялась
б│ля його н│г.
Коли П│вень хот│в отако за┐хати на т│унове подв│р'я, десятник спинив
його.
- Ти тут не потр│бен. Давай сюди пов│д │ ходи з богом! - В│н протяг
руку до Строкато┐.
Але дядько прихопив його руку │ в│дтрутив. Десятник п│дв│в здивовано
брови - в│н не чекав тако┐ м│ц│ в руках П│вня.
- Не тягни руки. Кобила моя. А бранець мен│ не потр│бен. Не збираюсь