"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

його годувати. Бер│ть його соб│. ▓ лика мен│ не шкода. Тих, хто в мене коней
покрав, я зав│шу на верболоз│!
- Тю на тебе! Ти якийсь наврочений!
Дядько розтяв лико на ногах бранця │ легко зняв його │з с│дла │
поставив на землю.
П│внику дядько розпов│в лише ст│льки:
- У них у степу посуха. ▓ мор почався. Одн│ п│шли у Лукомор'я. Друг│
подались служити ляхам. Та, певно, збились │з шляху. На них наш полк
наскочив. Вони розб│глися. В чагарях │ гаях поховались. Гайок, де м│й
схоронився, дружинники │ моя десятка, │ т│, з городка, │з залоги, раз│в три
про┐хали │ туди, │ сюди. А я зразу побачив, що в│н там. Просто я чекав, щоб
вони п│шли вс│. Тод│ я зможу його взяти. А в│н сильний головою. Коня поклав
у заростях очерету, а сам з води вийшов │ вил│з на вербу. Як залога рушила з
гаю, я зал│пив йому ззаду в хребет тупою стр│лою. В│н з дерева злет│в │
лежить. Оч│ закотив. Я не п│дходжу. В│н белькотати почав. К│нь його з
очерету виходить │ до нього. К│нь навчений │ заворожений. Став його к│нь на
кол│на │ чека║, коли той на нього зал│зе. В│н ще до тями не прийшов, а я до
нього. П│дсадив його в с│дло │ в одну мить стриножив румака...
- А де триногу взяв, пута ┐хн│?
- Ач який ти ц│кавий, небоже! При с│дл│ у чортового х│новина була! Он
як! А румаков│ цьому ц│ни нема║! Зна║ш, ск│льки в│н вартий?
- Дядьку! Продай його, або зам│няй на робочих кобил. Тод│ ти викупишся
з боярського закупу. Ну за тих, покрадених кобил!
- А от ти мене, хлопче, не вчи, що робити, краще на б│с│вськ│ │грища не
б│гай. Краще треба було гляд│ти боярських кобил. З т│║┐ ноч│ я мав у рабств│
гинути!.. Мовчиш?.. В│нок тв│й розбитий обушком. По тво┐х сл│дах │
загублених волошках я липу знайшов. А липа б│с│вська. В не┐ чотири кабаняч│
скилиц│ вживлено! Там знак в│д твого ножа! А за кору в│д твого в│нка
пелюстки зачепились. ▓ сл│ди тво┐х н│г │ яко┐сь товсто┐ б│с│всько┐ ж│нки.
Ось │ обер│г ┐й уломився. Мосянжовий. Ключик... Ну добре, ти заговорений. Ти
завжди поряту║шся! А мен│ як? Тво┐ пригоди мен│ вже на голову падають.
Посидь тихо, поки я татей знайду сл│д та удавлю ┐х!
Малому аж шк│ра пуп'янками п│шла на руках. Це не була пуста похвальба
чи погроза - дядько знайде сл│д │ вдавить татей. В│н не мав жодного сумн│ву
щодо дядькових сл│в. ▓ був переконаний, що дядько найближчим часом це
зробить.
Але минав день, другий, трет│й. А дядько н│куди не зникав │ все
працював на подв│р'┐ Соф│┐ чи б│ля Золотих Вор│т. А то разом з ус│ма
холопами розбивав вапняк для печей │ трощив грудки перепалено┐
глини-цем'янки.
Коня вдень стер│г │ доглядав П│вник. Вноч│ П│вень сам був б│ля коня.
▓ вдень, │ вноч│ дядько │ неб│ж привчали коня до мови. А все останн║
к│нь знав - в│н ум│в │ сид│ти на задн│х, як собака, │ лягав, │ перекидався
гол│черва, │ м│г довго тупцювати на задн│х ногах.
Т│льки одне було, погано - румак не любив Реп'яха. Хлопчик чекав, що от
кудись подасться дядько, влашту║ зас│дку │ жорстоко повбива║ тат│в.
Але дядько, здавалось, │ забув про свою об│цянку. А тим часом
наблизилась ярмарочна п'ятниця. ▓ великий каган, володар найвищого стола в
м│стах Рус│, дозволив на ярмарку весел│ │грища.