"Юрий Логвин. Дiвчата нашоп крапни (укр.)" - читать интересную книгу автора

зайняти добре м│сце.
В│дв│дувач│ цього рисувального зб│говища под│лялись на ентуз│аст│в --
серед них найславетн│ший -- славний блаженний Серг│й Отрощенко; "золотар│в"
-- (тепер ┐х називають "вуа║ристами" -- (вони не ст│льки малювали, ск│льки
ковтали слину в│д споглядання ж│ночо┐ наготи); │ випадкових кл│║нт│в, часто
нав│ть на п│ддатт│, як от добрий рисувальник Тарасенко. Одного разу нав│ть
з'явився вальяжний Микола Петрович Глущенко (кл│куха в систем│ НКВД --
"Ярема"). Стояв п│д ст│ною, щоб н│хто не зазирнув. В│н │ коли п│драховував,
що │ за ск│льки в нього купили з чергово┐ виставки, так само ставав у глуху
оборону, щоб н│хто не м│г зазирнути в його записну книжку.
Натура була головним чином ж│ноча, хоча траплялась │ чолов│ча.
Була одна особлив│сть у повед│нц│ натури -- чим була г│рша модель, тим
вона акуратн│ше приходила на сеанси.
Т. Я. проходила по першому розряду: зросту високого, бл│де лице, оч│
зелен│, чорне волосся важко падало на туг│ б│л│ плеч│. Любила стояти, якмога
сильн│ше виламавшись в тал│┐. Але ще б│льше любила позувати лежачи.
Викрутить сво║ багате т│ло, прикри║ оч│ рукою, н│би в│д яскравого св│тла
саф│ту, │ з-п│д л│ктя вивча║, хто │ як на ┐┐ голизну вибаньчився. А як
надиба║ якогось "золотаря", що ще й н│би випадково, просто на нього, коли
м│ня║ позу, стегна розтулить... Добре п│ддатий Тарасенко одного разу,
вздр│вши такий фокус, про срамне т│ло Т. Я. виголосив: "Ннну, об║з'яна..."
Зрозум│ло, що Т. Я. завжди сп│знювалась │ завжди через якусь неймов│рну
│стор│ю... Ну, звичайно ж, ┐й в│рили, вибачали │ чекали... Бо вона таки
добре позувала. Позувала │ в │нститут│. Якось Мобуту мен│ жал│вся, що вона
позичила в нього з│ стипенд│┐ та й по тому... Я ж не можу поскаржитись на
не┐, бо не мав з нею н│яких стосунк│в.
Отож зрештою, про справу. Я сп│знився того разу │ прогавив кульм│нац│ю
под│┐. Але мен│ детально про все розпов│в старий Шамович. В│н приповзав
ран│ше вс│х, не дивлячись на свою серцеву задуху. Пот│м в│н │ старостою був
нашо┐ студ│┐, коли цей будинок на площ│ зламали │ ми малювали в одн│й │з
к│мнат худфонду на подв│р'┐ зруйнованого Михайл│вського монастиря.
Як на диво, Т. Я. прийшла ран│ше, нав│ть ран│ше деяких ентуз│аст│в. А
тут якраз почали збиратись члени сп│лки на зас│дання секц│┐. Прийшов │
"Сп│вак". Деяк│ уточнення -- "Сп│вак" невеликого зросту, руденький, з
великими залисинами, оч│ блакитн│, вирячен│. Мав сильний │ чистий голос.
Особливо вражаюче в нього виходило, коли на повну силу легень у н│чному
парадному сп│вав ар│ю Р│голетто │з словами: "Парт│зани, │счадь║ ада,
спрятать куда успел│?.."
Т. Я. стояла в купц│ ентуз│аст│в │ розпускала чернуху про те, як вона
потрапила в ав│ац│йну пригоду. "Сп│вак" п│днявся у сп│лку │, побачивши Т.
Я., прив│тався з нею. Вона не в│дпов│ла. В│н вдруге прив│тався. Тод│ Т. Я.
зовс│м в│двернулась в│д "Сп│вака". Тод│ в│н смикнув ┐┐ за руку │ вже в лице
┐й: "Ти чого не хочеш зо мною розмовляти?.." Т. Я. вишк│рилась: "Та п│шов
ти!.." -- │ вр│зала "Сп│ваков│" по пиц│...
"Сп│ваку" стало млосно. Його поклали на канапу │ в│дпо┐ли
валокард│ном..
Мен│ ця верем│я з│псувала настр│й. Тим пак, що я перся через усе м│сто
на малюнок. Адже н│ майстерн│, н│ сво║┐ к│мнати в мене н│ тод│, н│ ще багато
рок│в по тому, не було, │ до всього, в чому тут справа? Чому Т. Я. вр│зала
нашому "Сп│ваков│"? ▓, взагал│, все це мало непри║мний присмак -- я