"Юрий Логвин. Дозвiл на помсту (укр.)" - читать интересную книгу автора

- Бий його насмерть! Даю дозв│л!
Панцирний замахнувся вузьким мечем.
Та Хусейн миттю в│дскочив наб│к. Меч просвист│в над самою головою. В ту
мить, коли во┐н затримав меч, щоб знов його п│дняти, Хусейн п│дв│в посох
трохи вгору. Ним в│н не вдарив, а якось п│дколупнув н│би руку б│ля пахви
зал│зного чолов│ка. Рука з мечем зависла, а Хусейн вдарив посохом по зап'ястю.
Меч │з дзвоном упав на землю...
Хусейна залишили одного в кел│┐. Сказали,
щоб в│н чекав, що скаже про його справи сам Старець. Минуло к│лька дн│в.
▓ з ним н│хто не розмовляв, т│льки ставили йому воду │ хл│б. За якийсь
час прийшов один │з молодших асасин│в:
- Ходи!
У старшого брата його не посадовили,
а наказали стояти.
- Тебе надсилали в ▓нд│ю споглядати
за д│ями нашого во┐на. Тоб│ не казали вчити санскрит, │нд│йську боротьбу.
Кр│м того, ти вта┐в те, що два тижн│ був у храм│ блудниць │ в│ддавався
│нд│йськ│й розпуст│. Отож, за те, що все вив│дав, прин│с нож│ │ золото,
Старець каже тоб│: "Добре!" А за самочинство тягатимеш воду з фортечного
колодязя.
Ц│л│с│нький р│к з раннього досв│та до
веч│рньо┐ молитви крутив Хусейн корбу фортечного колодязя, що був завглибшки
дв│ст│ стоп.
Нарешт│ старший брат покликав Хусейна
до себе │ передав другому, б│лявому чолов│ков│ з блакитними очима, з довгою
рудуватою бородою, який навчав його франкських звича┐в, мови. Затим Хусейна
над│слали до табору хрестоносц│в у Палестин│. В│н мав вив│дати, зо сталося
з двома асасинами, котрих над│слали покарати одного барона, який н│би хот│в
замирення з Салад│ном та п│дбивав до цього │нших хрестоносц│в. Г│рський
старець поклявся вбити кожного, хто був за мир, нав│ть тимчасовий. В│н
добре тямив, що миром з хрестоносцями Салад│н скориста║ться, щоб остаточно
зруйнувати фортец│ асасин│в.
Хусейн прикинувся недор│куватим нап│врабом,
нап│вфранком │ став служити одному хрестоносцев│ з Венец│┐. Потроху розглед│вся
на все. Взнав про долю двох асасин│в, що не повернулися, │ допом│г втекти
бранцев│-мусульманину, одному │з прославлених лицар│в арабського в│йська.
За ними була погоня. Якраз вони добулися
до того м│сця, де гори зовс│м наблизились до моря. Сказав тод│ Хусейн визволеному
чолов│ков│:
- Слухай, Махмуде, ход│мо тепер у фортецю.
Полишимо коней │ г│рськими та║мними стежками спок│йно д│станемося до Зах│дного
Гн│зда.
Махмуд зразу ж спинив коня.
- А ти чого у той вертеп збира║шся?\
- Бо там безпечно в│д франк│в. Спок│йно,
а зв│дт│ля ти вже можеш пробратися чи до Багдада, чи до Ка┐ра, як захочеш.
Можеш │ в Дамаск.
- Е, н│! - сказав Махмуд. - Це мен│
не з руки. Якщо франки мене тримали в полон│ три м│сяц│, то асасини мене
не протримають у фортец│ й три дн│...