"Юрий Логвин. Дозвiл на помсту (укр.)" - читать интересную книгу автора

к│з до м│ста. Хусейн здивувався - час ще ранн│й, а баба поверта║ться до
м│ста.
▓ от коли вони вигнали к│з на дорогу,
сказала йому, │ в│н здригнувся в│д неспод│ванки:
- Повертайся до гн│зда. Тоб│ наказують.
▓ викинь отруту...
▓ знову був зв│т. ▓ старший брат йому
сказав:
- Ти хот│в отру┐ти того хрестоносця,
який з┤валтував твою сестру. Але ти не мав такого розпорядження. Отож знову
порушив наказ │ тому тепер п│деш у грецький монастир!
▓ коли Хусейн повернувся до Гн│зда,
ще раз був покараний за те, що без дозволу │ без наказу вивчав у монастир│
грецьку мову, за те, що в│н │з покарання влаштував для себе рад│сть у вивченн│
чужо┐ науки. Тепер його над│слали на узбережжя разом з караваном, н│би
полоненого.
Продали в рабство л│карев│-║врею. ▓
по┐хав в│н з арабських земель у землю в│зант│йську. ▓ в│д того, що став
служкою л│каря-║врея, аж н│би зац│пен│в, та н│чого вже не чинив поза наказом.
Нав│ть не придивлявся до того, що │ як робить л│кар, намагався не слухати
того, що говорив л│кар │з хворими та сво┐ми колегами. ▓ зовн│ все був якийсь
н│би сонний.
▓ от повернувся до Зах│дного Гн│зда.
Цього разу серце його закалатало, в│н в│дчув неабияку рад│сть, що за два
роки не порушив жодного наказу. Старшому братов│ розпов│дав мало, говорив
тихо, подробиць не описував. ▓ з того, як ледь посм│хався слухач, Хусейн
зрозум│в, що ось, нарешт│, ним задоволен│.
Вноч│, через тиждень п│сля посту в холодн│й
кел│┐, його покликали, в старший брат сказав:
- Тепер ти чистий. Ти очистився в│д
християнсько┐ та юдейсько┐ скверни. Тоб│ дозволя║ сам Старець л│кувати
вс│х наших полонених │ всю нашу скотину.
Обурення, образа вдарили Хусейну в голову,
мучила думка про те, що йому все-таки не вибачили, що його знов принижують
│ в│длучають в│д бойових справ. ▓ що знов будуть змарнован│ його знання,
вправн│сть т│ла. Х│ба хто з них, побратим│в-асасин│в, зм│г перейти ст│льки
земель сво┐ми ногами │ так швидко? Хто з них так довго плив до берега,
коли вт│к │з в│зант│йського корабля? Хто з них перебивався п│д час п│щано┐
бур│ через кам'ян│ пагорби пустел│? Хто з них ут│к на чужому кон│ в│д ц│ло┐
ватаги розлючених беду┐н│в?
Але │нший в ньому чолов│к, той, який
уже упокорився, зрад│в ус│м серцем │ вимовив схилившись:
- Дякую! Я радий, що мен│ дозволили
л│кувати бранц│в │ наших коней та верблюд│в.
- ▓ди. Спати можеш знову разом з │ншими.
▓ в│н м│сяць, │ другий, │ трет│й л│кував
верблюд│в. В│д запалення леген│в маленьких верблюжат, кволих │ слабих.
Обережно п│др│зав копита коням, що ┐х гнали г│нц│ далекими дорогами. Промивав
рани │ го┐в виразки полоненим, що мордувались у глибок│й ям│ п│д баштою
│ чекали викупу. Були серед них │ християни, │ мусульмани. Рад│в з того,