"Юрий Логвин. Дозвiл на помсту (укр.)" - читать интересную книгу автора

що йому дозволено бути корисним для свого Гн│зда, для всього братства.
Шал, лють його │ горд│сть за сво┐ знання почали поступово вщухати. Та знов
прийшла спокуса. Вона була понад його сили. Вибухла │ зламала його волю,
вс│ його щир│ намагання. Б│йц│ спали по к│лька чолов│к у кел│┐, ретельно
виб│лен│й вапном. В│кна зав│сили циновками. Через них просочувалася згори,
з водозб│рн│, вода. Пров│вав легкий в│терець кр│зь мокр│ циновки, │ пов│тря
в к│мнат│ насичувалося св│ж│стю та легкою прохолодою.
Сус│д Хусейна, низенький Ал│, схожий
на в│рменина, з пухлими щоками, з короткою ши║ю, лежав поруч Хусейна, │
обличчя його с│палось ув│ сн│, │ в│н щось говорив то арабською мовою, то
в│рменською. Його, видно, готували послати туди, де бувають в│рменськ│
купц│.
Ал│ перевертався з боку на б│к │ н│як
не м│г прокинутись, н│як не м│г вийти з│ свого марева, що на його найшло.
Хусейн мимовол│ взяв за руку товариша. Спитав, ледь-ледь ворушачи вустами:
- Що тоб│? Заспокойся.
- Буде, буде, буде перемога, буде щастя,
- похапливо, скоромовно пробелькот│в Ал│, - буде рад│сть! Цього разу Жак
Арден не втече в│д нас... В│н в│дплива║ першого дня м│сяця... в│дплива║
з ус│ма сво┐ми скарбами, сво┐ми служницями, з│ сво┐ми красунями в│дплива║
до Рагузи...пот│м до Венец│┐... а дал│ до Марселя... ▓ будуть, будуть,
будуть вони мо┐ми. Маю дозв│л... дозволили, дозволили... До Рагузи...
Не м│г Хусейн цього знести, було понад
його сили. Цей коротун Ал│ п│де на ┤валт│вника його сестри. Люди, що повернулись
│з полону, розпов│дали, що сестра пов│силась на п│дйомному мост│ фортец│.
Хусейн трусився в│д страху. Але не в│д страху за власне життя. Його проймав
жах, що в│н сам не зможе помститися. Адже вс│ буди в родин│ Хусейна почались
в│д появи Ардена. Перша думка Хусейна була про те, що можна влаштувати
хворобу Ал│. Хусейн знав л│ки, знав │ отрути. Та в│н зразу ж в│дкинув це.
То була б зрада.
Отож Хусейн п│сля вран│шньо┐ молитви
прийшов до поко┐в хазя┐на │ попросив одного з охоронц│в спов│стити, що
в│н з проханням.
За хвилю його закликали. ▓ Хусейн попрохав,
щоб саме його послали скарати хрестоносця. Хазя┐н п│дв│вся з│ сво┐х подушок
│, захлинаючись в│д лют│, загикуючись, ткнув пальцем в нього.
- Покинь ус│ сво┐ справи, дурню! ▓ди
молись! Молись, щоб Аллах допом│г тоб│ забути самого себе! Щоб ти забув
свою гординю! ▓ди молись!
Хусейн пок│рно п│шов. ▓ молився, │ була
в ньому лише покора. Не було вже н│яко┐ поваги н│ до хазя┐на, н│ до сво┐х
товариш│в.
Раптом через два тижн│ п│сля посту й
очищувальних молитов прийшов брат │ покликав до головного. Той наказав
готуватись.
...▓ тепер в│н сто┐ть на сам│с│нькому
вершечку надбрамно┐ веж│ │ слуха║ вран│шн│ звуки.
Ось засп│вали вдалин│ сурми, загуркот│ли
бубни. З фортец│ ви┐хав хазя┐н у супровод│ почту, а назустр│ч з-за г│рського
рогу вийшла батова хрестоносц│в.