"Володимир Малик. Черленi щити (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Куди ж ти прямував?
- У Путивль... Вiз жiночi прикраси, одяг, сiль... I все пропало... Та
ще й четверо холопiв на додачу, а з ними - сани, конi, збруя...
Накажи,хане, хай тво┐ люди повернуть менi мо║ майно!
- Чого захотiв! Пiди дiзнайся, де воно!.. Е-е, чоловiче, що з воза
впало, те пропало! Дякуй долi, що сам лишився живий...
- Я й дякую.
- От i добре... А тепер скажи менi, чи ти не бачив, коли ┐хав з Ки║ва,
князiв з дружинами?
Саму┐л поволi пiдвiв голову, пильно глянув у вiчi хановi.
- Аякже, бачив.
- Де?
- Стоять за Альтою.
- Хто саме?
- А хто?.. Великий князь ки┐вський Святослав, великий князь землi
ки┐всько┐ Рюрик, князь переяславський Володимир та князь чернiгiвський
Ярослав... Схоже, очiкують ще когось.
- Невже до Ки║ва дiйшла чутка, що я перейшов Сулу?
- До мене не дiйшла, бо iнакше я повернув би назад... А от чи до князiв
дiйшла, того не знаю...
- Однак вони чогось стоять, - замислено проказав хан Туглiй. - Не на
прогулянку ж вийшли!
Кончак насупився. Кошлатi чорнi брови зiйшлися до перенiсся, як двi
грозовi хмари. Грубе тверде обличчя потемнiло ще дужче. Видно було, що вiн
вражений несподiваною звiсткою i стурбований нею не на жарт.
А Туглiй не вгавав:
- Я так i знав, що ми пiд цим клятим городищем прогайну║мо дорогий час!
- грюкнув кулаком по столу. - Вся Русь уже оповiщена про наш напад! Добре,
якщо князi й досi стоять за Альтою... А якщо рушили сюди? Що буде?
Вай-пай!..
Кончак ще дужче засопiв носом, похмуро глипнув очищами.
- Помовч, хане! Поговоримо про це пiзнiше! А зараз подяку║мо нашому
друговi Саму┐ловi за таку важливу звiстку. - I повернувся до купця: - З
цi║┐ хвилини ти вiльний i можеш ┐хати на всi чотири сторони! Що б ти хотiв
у мене попросити?
Саму┐л пiдхопився на ноги i низько вклонився.
- Дякую, хане, за таку велику ласку... Воля для людини - то найбiльший
скарб!.. Але якщо ти дозволя║ш звернутися до тебе з просьбою, то я
насмiлюся попросити у тебе...
Купець замовк у нерiшучостi. Кончак пiдбадьорив його:
- Ну ж, кажи! Не бiйся!
- Якщо твоя ласка, то вiдпусти зi мною ось цього хлопця, - i поклав
руку на плече Ждановi. - Тво┐ люди забрали у мене аж чотирьох холопiв, то
дай менi хоч одного. Та й мандрувати взимку самому небезпечно - сам
зна║ш...
Кончак махнув рукою.
- Гаразд, бери... Бранцiв ма║мо досить... А шляху в Половеччину не
забувай. Ось тобi моя тамга - з нею безборонне про┐деш через усi
половецькi заслони. Привозь товари на Тор - вигiдно продаси. - I кинув на
стiл кружало вичинено┐ шкiри з намальованою на нiй собачою головою i двома