"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

i ви дiзна║тесь, чого хоче намiсник бога на землi, як велича║ себе султан.
Послухайте уважно i самi вирiшуйте, що вiдповiсти... А перед тим я хотiв
би сказати ось що: я не сумнiваюся у вашiй вiдповiдi, братове, та все ж
нагадаю, - може, хто забув, - хто ми i чого тут, на Низу, прожива║мо...
Споконвiку татарськi кровожерливi хани та мурзи, а також турецькi пашi
та султани плюндрували нашу землю, нищили дiтей наших, матерiв, батькiв, а
всiх дужих, здорових тягли на арканах у неволю агарянську. Споконвiку
вiйсько запорозьке розбивало татарськi чамбули i визволяло невiльникiв з
неволi тяжко┐, шарпало мiста i села Криму й Туреччини, вiдомщаючи мурзам
та пашам за безневинну кров людей наших. Та й сама Сiч виникла тому, що
потрiбно було боронитися вiд лютих нападникiв з пiвдня. I житиме вона
доти, доки iснуватиме ця смертельна загроза... А зараз, браття, вiдомо
вам, султан турецький нечестивий наслав на Укра┐ну вiйська множество.
Чорна пiтьма застила║ нашi степи! Вiзир Мустафа поклявся бородою пророка
витоптати кiньми всю землю нашу вiд Кам'янця до Полтави, вiд Запорогiв до
Ки║ва! I ось у такий час султан пропону║ нам... Та краще самi послухайте,
що пише той нехрист. Писарю, читай!
Писар вийшов з-за столу, розправив сувiй пергаменту, почав читати.
- "Я, султан Магомет Четвертий, брат сонця i мiсяця, онук i намiсник
божий, володар царств - Македонського, Вавiлонського, крусалимського,
Великого i Малого кгипту, цар над царями, володар над володарями,
надзвичайний лицар, нiким не переможений во┐н, невiдступний оборонець
гробу Iсуса Христа, пестун самого бога, надiя й утiха мусульман, острах i
великий оборонець християн, - наказую вам, запорозькi козаки, з добро┐
волi пiддайтесь менi без суперечки i мене вашими нападами не турбуйте.
Султан турецький Магомет Четвертий".
Могильна тиша, що панувала весь час, поки писар читав листа, тривала
якусь хвилину i пiсля того. Потiм майдан вибухнув, як вулкан. Небо наче
трiснуло, розкололося - iз нього упала блискавка й покотився грiм!
Що ско┐лося в Сiчi!
Натовп - козаки враз порушили стрiй - завирував, заклекотiв. Зчинився
неймовiрний галас. Гнiвнi крики, образлива лайка, погрози сипалися з усiх
бокiв. Нiхто нiкого не слухав. А всяк хотiв крикнути так, нiби його
неодмiнно мали почути аж на берегах Босфору.
Та згодом обурення почало переростати в подив, а подив - у веселий
смiх.
Перший гучно зареготав старий Метелиця.
- Га-га-га! - заколихався вiн, тримаючись руками за опасисте черево. -
Ну й насмiшив, клятий невiра! Ну й утнув, свиняче вухо!.. Га-га-га!
Дiд Шевчик аж присiв до землi.
- Хи-хи-и-и!.. Ой, братцi, дайте кiвш горiлки, бо не витримаю -
удавлюся смiхом!.. Хи-хи-и-и!
- Го-го-го! - заквоктав, мов у дiжу, Товкач.
Розгонисто заливався веселий Сiкач.
Навкруги ревло, клекотало, вирувало людське море.
Та незабаром невтримний смiх поволi знову почав змiнюватись злими
вигуками. Звенигора стукнув кулаком по рукiв'┐ шаблi, вигукнув люто:
- Бач, куди загнув, шайтан турецький, проклятого чорта брат i товариш i
самого люципера секретар! Здатися!
- А дулi з маком не хочеш! - пiдтримав його Сiкач.