"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Вавiлонський ти кухар, александрiйський козолуп, вiрменська свиня, а
не лицар! - посварився величезним кулацюгою Метелиця.
- Кам'янецький кат!
- Подолянський злодiюка!
- Самого гаспида внук i всього свiту блазень!
- Свиняча морда!
- Рiзницька собака!
З усiх бокiв неслися вигуки, смiх, лайка. Кожен намагався якнайгострiше
дошкулити далекому, але такому ненависному султановi. Сiрко, весело
блискаючи очима, крикнув писаревi:
- Пиши! Записуй швидше! Та це ж така вiдповiдь, що султановi вiд не┐ аж
млосно стане! Ха-ха-ха!.. Бач, а ми думали-гадали, як вiдповiсти!..
Писар схопив бiле перо - почав швидко-швидко писати. А звiдусiль летiло
- з гиком, свистом, у┐дливими приказками:
- Македонський колесник!
- Нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт!
- Кобиляча пiдхвiсниця! Га-га-га!
- Хо-хо-хо! Ха-ха-ха! Ге-ге-ге! Хи-хи-хи-и-и! - на всi лади смiялися
козаки.
Сiрко пiдняв булаву. Гамiр почав стихати. Усе ще здригаючись вiд смiху,
кошовий витер з очей сльози, промовив:
- Спасибi, браття! Оце так вiдказали! Писарю, записав?
- Записав, батьку!
- Ану, прочитай! Як то воно вийшло по-вченому!
Запорожцi знову вибухнули смiхом. А писар встав, заклав перо за вухо.
Пiдняв руку - поволi гамiрливий натовп угамувався.
- "Запорозькi козаки турецькому султановi, - почав читати писар. -- Ти
- шайтан турецький, проклятого чорта брат i товариш i самого люципера
секретар. Який ти в чорта лицар, якщо голим... ┐жака не вб'║ш? Не будеш ти
годен синiв християнських пiд собою мати! Твого вiйська ми не бо┐мося,
землею i водою будемо битися з тобою! Вавiлонський ти кухар, македонський
колесник, ║русалимський броварник, александрiйський козолуп. Великого i
Малого кгипту свинар, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський
злодiюка, самого гаспида внук i всього свiту i пiдсвiту блазень, а нашого
бога дурень, свиняча морда, кобиляча с..., рiзницька собака, нехрещений
лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобi козаки вiдказали, плюгавче!.. Числа
не зна║м, бо календаря не ма║м, мiсяць на небi, год у книзi, а день такий
у нас, як у вас, поцiлуй за те ось куди нас!"
Останнi слова потонули в буйному реготi, що знову вибухнув, як вулкан,
з тисяч дужих козацьких горлянок.
Вартовi на вежах, гармашi при гарматах, не знаючи, що там трапилося на
радi, перелякано i здивовано витрiщилися на ошалiле товариство. Однак,
побачивши, що нiчого страшного нема, а, навпаки, в Сiчi запанувала
неймовiрна веселiсть, i собi почали усмiхатися. Та смiх, як i хвороба,
заразний, - i, дивлячись, як товариство аж корчиться вiд реготу, вартовi
та гармашi схопилися i собi за животи. Смiх струсонув фортечнi стiни i
вежi. Спихальський, що стояв у далекому кутку при гарматi, закуняв було на
сонечку. Раптовий вибух смiху розбудив його. Не розшолопавши, в чiм
справа, i думаючи, що на Сiч напали татари, вiн схопив смолоскип i пальнув
з гармати.