"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

здобувати для себе дiдизну свою - Суботiв i славний город Чигирин. Народ
не зрозумi║ його i не пiдтрима║... Тож хай не сподiва║ться i на пiдтримку
запорожцiв!..
Многогрiшний зблiд. Слухаючи мову Сiрка, неспокiйно бiгав поглядом по
свiтлицi i м'яв у руках хутряну шапку з оксамитовим верхом. Видно, не
сподiвався вiн вiдмови, як, мабуть, не сподiвався ┐┐ i сам Юрiй
Хмельницький.
Звенигорi стала зрозумiла мета при┐зду Многогрiшного на Сiч, вiн з
цiкавiстю стежив за виразом обличчя посла i чекав, що ж той скаже на
сповненi гiдностi й глибокого почуття слова кошового.
- Спасибi за вiдверту вiдповiдь, пане кошовий, - тихо промовив
Многогрiшний. - Не приховаю, що вона розчарувала мене, а ясновельможного
гетьмана-князя глибоко опечалить... Вiн пам'ята║ вашу любов i повагу до
батька його Богдана Хмельницького i сподiвався, що таку ж любов i повагу
ви проявите i до нього. А виходить...
- Пане посол, - рiзко перебив Сiрко Многогрiшного, - ось уже бiльше
сорока рокiв тримаю я в руцi шаблю i завжди вважав, що служу нею не
окремим особам, навiть i таким визначним, як наш покiйний великий гетьман
Богдан, а дорогiй нашiй матерi Укра┐нi, i тiльки ┐й однiй!.. Так i
передай!.. А тепер - iди! Я чую - прийшли посли султана, а ┐х не варто
затримувати у Сiчi.
Многогрiшний мовчки вiддав чолом i поспiшно вийшов iз свiтлицi.
Сiрко пройшовся по кiмнатi, розправив широкi плечi й усмiхнувся до
козака.
- Ну, от - одного посла вiдшили... Цiкаво, з чим же прибули турки?
Проси ┐х, Арсене!



3

Того ж дня, коли пiдскарбiй i Звенигора вiдвели султанських послiв до
сiчового передмiстя, де височiв гарний посольський, чи, як його звали
запорожцi, грецький дiм, i розташували ┐х там на спочинок, несподiвано
сiчовий довбиш щосили загамселив у тулумбас. Гучнi тривожнi звуки полинули
з Сiчi, закликаючи запорожцiв на раду.
Вони притьмом вибiгали з куренiв, мчали з гарматно┐, з зброярнi, з
корчми, поспiшали з гаванi, де стояла козацька флотилiя, i шикувалися
пiвколом на майданi перед чималим дубовим столом, за яким сидiв писар.
Обабiч стола стояли старшини. З вiйськово┐ скарбницi винесли клей-ноди -
малиновi корогви, бунчук, лiтаври. Потiм з вiйськово┐ канцелярi┐ вийшов
Iван Сiрко. Ставши перед столом, вийняв з-за пояса булаву, пiдняв угору.
Запорожцi, вишикуванi по куренях, поволi заспокоювалися. Врештi над
майданом запала тиша. Чулося тiльки гучне сопiння Метелицi та бухикання
старого Шевчика.
Кошовий виступив кiлька крокiв наперед, став посеред пiвкола,
утвореного тисячами воякiв.
- Браття, отамани, молодцi, вiйсько запорозьке! - пролунав його дужий
голос. - Зiбрав я вас на раду, щоб повiдомити: султан турецький Магомет
Четвертий заслав нам на Сiч з депутацi║ю листа. Писар зараз прочита║ його,