"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Браття! - промовив Сiрко тихо. - Насупроти нас, за оцi║ю косою, -
Кизи-Кермен. Фортеця мiцна, майже неприступна! В нiй багато гармат, велика
залога. Стiни кам'янi, високi - не перестрибнеш!.. Отже, щоб узяти ┐┐,
треба, мабуть, не головою битися об стiни, не проти рожна перти, а
трошечки поворушити мозком...
Над човнами, мов подих ранкового вiтерця, прошелестiло загальне
схвалення. Козаки вiрили, що Сiрко що-небудь придума║.
А кошовий говорив далi:
- Нам треба, брати-молодцi, обманути ворога. Нашi вивiдачi дiзналися,
що, крiм вартових на фортечних вежах, турки виставили чати на прилеглих
островах. Зокрема, тро║ татар стоять на чатах на цьому островi, що перед
нами, якраз насупроти головних ворiт фортецi. Поки ми ┐х не знiмемо, доти
нiчого й гадати про успiшний напад. Але зняти ┐х треба без шуму i гвалту,
щоб i не стрепенулися! Метелице, рушай!..
Одна з чайок тихо випливла з кругу i, тягнучи за собою на прив'язi
невеликого, але високобортного човна, попливла вниз за течi║ю. Невдовзi
вона завернула за порослий верболозом мис острова i зникла з виду.
Провiвши ┐┐ поглядом, Сiрко продовжував пояснювати свiй задум.
- Якщо Метелиця з товаришами щасливо знiме вартових, то це буде тiльки
пiвдiла. Головне - захопити ворота!.. Тут уже попрацю║ Звенигора зi сво┐ми
хлопцями...
Всi мимоволi поглянули на татарський каюк, один серед козацьких чайок,
на якому в татарських бешметах i лисячих малахаях сидiли ┐хнi товаришi.
Тiльки Звенигора був одягнутий по-яничарськи, маючи на головi чорну феску,
а при боцi - дорогу, iнкрустовану срiблом i перламутром шаблю. Нiхто з
козакiв не здогадувався, для чого так вирядився Звенигора з друзями, а
самi вони за всю дорогу з Сiчi не обмовилися й словом. Тiльки тепер
ставало ясно, на яку ризиковану справу йдуть смiливцi.



5

З Метелицею було всього п'ятеро козакiв - Сiкач, Товкач, Шевчик i два
брати Пiвненки. Брати Пiвненки, яких для зручностi запорожцi звали Пiвнем
i Когутом, якраз i були тими вивiдачами, якi розвiдали пiдступи до
Кизи-Кермена.
Всi вони мовчки сидiли поряд на лавi, вдивляючись у туманну далину.
Коли чайка поминула крутий пiщаний мис, Пiвень дав знак стерничому
причалити до берега.
- Зразу за цими кущами почина║ться пiщана коса. Пливти нам далi не
можна - татари помiтять.
Чайка м'яко врiзалась у прибережний мул i зупинилась. Гребцi кинули
весла - миттю вiдв'язали човен, що плив позаду на прив'язi, i, скочивши у
воду, перевернули його вверх днищем. Потiм пiдняли над водою i обережно
опустив, щоб з-пiд бортiв не вийшло повiтря.
- Давайте грузила! - прошепотiв Метелиця. З чайки подали кiлька великих
важких каменiв, зв'язаних мотузками попарно, i козаки перекинули ┐х через
мокре днище. Човен занурився у воду.
- Готово! Роздягайтеся, хлопцi! - наказав Метелиця. Вiн перший скинув з