"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

себе одяг. Сiкач, Товкач, Пiвненки i Шевчик не примусили себе довго
чекати. Залишивши невибагливе запорозьке вбрання на чайцi, вони з одними
ятаганами в руках пострибали у воду, поставали по тро║ обабiч зануреного
човна i обережно потягли його понад берегом.
Вiд гостро┐ коси, з-за яко┐ вiдкривався широкий вид на Днiпро i острiв
Тавань, було видно пологий пiщаний берег. Нi каменя, нi кущика. Метелеця i
Пiвень вистромили голови. Крокiв за сто вiд них бовванiв невеликий чорний
каюк. На ньому сидiв обличчям на пiвнiч, туди, звiдки могли з'явитися
запорожцi, татарин.
- Тiльки один, - прошепотiв Метелиця, здригаючись вiд ранково┐
прохолоди.
- Дво║ сплять у човнi, - вiдповiв Пiвень. - Та й цей, зда║ться,
куня║...
- Ну, тодi не гаймо часу!
Козаки пiрнули пiд човен. Тут було темно, як у могилi, пахло мокрим
деревом. Засунувши ятагани в заздалегiдь приладнанi шкiрянi чохли,
запорожцi стали один за одним, уперлися руками в перегородки човна i
рушили вперед.
Метелиця йшов перший i вiдлiчував кроки, а також слiдкував за глибиною.
Тiльки так пiд водою можна було триматися вiрного напрямку, не
вiддаляючись вiд берега i не боячись, що виринуть набагато ранiше чи
пiзнiше. Пiд ногами був намитий течi║ю твердий пiсок, тому йти було легко.
Шевчик кашлянув.
- Ану, цить, старе бухикало! - зашипiв Метелиця. - Знайшов, коли
кашляти! Татари почують...
- Хай чують! Подумають - шайтан пiд водою кашля║, - огризнувся Шевчик,
захихикавши.
- Помовч! - гримнув Метелиця, збившись iз лiку. i продовжував далi
шепотiти: -Тридцять два, тридцять три...
Запорозький пiдводний човен поволi, але впевнено просувався вперед.
Ставало важко дихати. Козаки натужно сопли. Вiдчувши, що ноги не дiстають
дна. Метелиця скерував човна лiворуч, поки знову не досягнув потртбно┐
глибини.
Нарахувавши сто крокiв, Метелиця шепнув:
- Близько! Пильнуйте!
Козаки стишили хiд. Тепер човен ледь-ледь посувався. Метелиця виставив
наперед руку, намагаючись намацати днище татарського каюка. Наступила
вирiшальна хвилина, вiд яко┐, можливо, залежав успiх усього походу. Козаки
схопили ятагани. Напруження все бiльше зростало.
Раптом Метелиця щосили уперся ногами в дно. Човен зупинився.
- Прибули! Вирина║мо! Ну, боже поможи! - промовив старий.
Козаки пiрнули у воду.
Коли б перед татарином, що сонними очима оглядав з свого каюка водну
гладiнь Днiпра, з'явився шайтан, то вiн не так би злякався, нiж тодi, коли
перед ним неждано-негадано виринула мокра вусата голова Метелицi.
Татариновi вiдняло зi страху мову. Вiн роззявив рота, лупнув очима i в ту
ж мить, прошитий з двох бокiв ятаганами, шубовснув у воду. Його товаришi,
що спали, скоцюрбившись пiд кожухами, на днi каюка, навiть не встигли
пiдвестися. Пiвень i Когут влучними ударами покiнчили з ними одразу.
Сходило сонце. Туман швидко розсiювався, i на протилежному боцi Днiпра