"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вималювалися нечiткi обриси зубчатих фортечних стiн.
Слiд було поспiшати. Скинувши у воду непотрiбнi тепер грузила, козаки
перевернули човен, вилили з нього воду i побiля берега прудко потягли
назад, до чайки.



6

Сiрко пiдняв булаву - сотнi козацьких очей прикипiли до не┐. Все було
готове до нападу: гакiвницi на носах чайок зарядженi, пiстолi та мушкети
набитi порохом i олов'яними льотками, шаблi пристебнутi до поясiв.
Кошовий давав останнi розпорядження.
- Арсене, твоя справа - захопити ворота i протриматись у них до нашого
пiдходу! А тодi, синки, - звернувся вiн до всiх, - рубай, криши невiрне
сiм'я! Щоб аж у Бахчисара┐ та Стамбулi вiдчули, як одливаються ворогам
сльози i кров наших людей! Та ось i сонечко сходить, а з ним Метелиця знак
пода║, що дорога через Днiпро вiльна... Ну, хлопцi, з богом! Арсене,
голубе, на тебе вся надiя!
- Не сумнiвайся, батьку! - вiдповiв тихо Звенигора. - Зробимо все як
слiд! - I до сво┐х на каюцi: - Ну, друзi, вигрiбаймося наперед, на чисту
воду!.. Та кричiть же не по-нашому, а по-татарському! Не забудьте!..
Опускайте весла!
Каюк сколихнувся i швидко полетiв по спокiйному дзеркалi зарiчка. За
ним рушила вся запорозька флотилiя, але вона не могла, звичайно,
наздогнати легкого човна i помiтно вiдстала. Каюк обiгнув мис i вирвався
на широку гладiнь основного русла Днiпра.
Туман майже розвiявся. На тому боцi, на Таванi, приблизно за версту вiд
каюка, зажовтiли нiздрюватi стiни Кизи-Кермена, викладенi iз черепашника.
На високiй вежi мляво колихалося бiле турецьке знамено з червоною габою по
краях i кармiнним пiвмiсяцем посерединi.
На березi, перед фортецею, незважаючи на раннiй час, сновигало кiлька
татар, мабуть рибалок. Побачивши вдалинi човен, вони завмерли, повитягали
ши┐, - намагалися розпiзнати людей, що пливли до них.
- Налягай, хлопцi, на весла! Дужче! - пiдбадьорював Звенигора козакiв.
- Раз-два! Раз-два! Весла замелькали ще швидше.
Човен прудко мчав до острова.
Раптом з-за плавнiв виринуло кiлька запорозьких чайок. А за ними - ще i
ще... Татари на березi дико заверещали i помчали до фортецi. На стiнах
зразу ж з'явились аскери. Вдарила гармата. Ядро зi свистом пронеслося над
каюком i шубовснуло в воду.
Рибалки вскочили в фортецю, i за ними зачинилися важкi, окутi залiзом
ворота.
- Кричiть, хлопцi! Бо тi голомозi чорти ще не признають нас за сво┐х! -
сказав Звенигора i перший загукав по-татарському: -Ой║, правовiрнi! Не
зачиняйте брами! Ми iз колiна Шаяхмета! Врятуйте нас!
Але було ще далеко, i на стiнi, мабуть, не почули, бо пальнули вдруге з
гармати.
- Тхоре, кричи, хай йому чорт! Адже ма║ш дужий голос! А то втрет║ як
бабахнуть, то й кiсток не позбира║мо! - гукнув Звенигора на молодика, що