"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

його безпека. Не виходячи з пiдворiття, щоб не наразитися на татарську
стрiлу чи яничарську кулю, вiн замахав руками.
- Швидше, братове! Швидше!
Запорожцi стрибали з чайок, мчали до замка. Сiрко, попри свiй похилий
вiк, бiг нарiвнi зi всiма. Його обганяли молодi козаки.
- Захоплюйте стiни! Вiдмикайте пороховi погреби! - кричав кошовий. -
Тих, хто зда║ться, не знищувати! Ми за них викупимо з неволi наших людей!
Нестримна козацька лавина вкотилась у ворота, де Звенигора з горсткою
сво┐х смiливцiв ледве стримував натиск ворога. Щоб не прийняти свого за
чужого, вони поскидали татарськi малаха┐ i один одного пiзнавали по довгих
оселедцях, що розвiвалися на голених головах.
Поряд зi Звенигорою стали свiжi сили: Метелиця, Спихальський, Сiкач,
Товкач, брати Пiвненки. Стрибав, мов горобець, старий, але жвавий дiд
Шевчик, i його шабля теж рубала не тiльки повiтря.
Вся залога фортецi вже була на ногах. Турки й татари чинили впертий
опiр. Яничари-гармашi спiшно повертали на стiнах гармати, щоб ударити по
козаках, якi прорвалися всередину. Але до них уже лiзли чубатi запорожцi i
меткими ударами скидали вниз.
Натиск нападаючих був такий нежданий i сильний, що турки з лементом
вiдкотились од брами аж до мурiв внутрiшньо┐ цитаделi. Там зав'язався
жорстокий рукопашний бiй. Поволi вiн розпався на окремi вогнища, що
спалахували повсюди: на майданi, в тiсних провулках i дворах.
Звенигора зчепився з яничарським агою. Ага, видно, був добрий рубака й
успiшно вiдбивав усi випади козака.
Тим часом Тхiр, не встряючи в бiй, крався за Звенигорою назирцi.
Навколо лунали крики, стогiн поранених змiшувався з хрипом конаючих,
козацьке "слава" i турецьке "алла" зливалися в одне страшне протяжне
"а-а-а!" Тхiр у цьому пеклi не втрачав з ока гнучку постать запорожця...
Перестрибнувши через глинобитну стiну, з-за яко┐, на його думку, було
безпечно спостерiгати за бо║м. Тхiр негадано зiткнувся з старим татарином,
який вискочив з низьких дверей саклi з луком i сагайдаком у руках. Тхiр
вихопив з-за пояса пiстоль i вистрелив старому в груди. Той упав. Тхiр
схопив лука, висмикнув з сагайдака стрiлу з бiлим оперенням, злодiйкувато
визирнув з-за стiни. Звенигора потиснув агу до само┐ цитаделi i намагався
влучним ударом прикiнчити його або обеззбро┐ти.
Тхiр прикинув вiдстань, пiдняв лука. Тятива бренькнула, як струна, - i
стрiла слiпучою блискавкою шугнула через майдан...
Але Тхiр не побачив, чи влучив у свою жертву. В ту ж мить позаду нього
пролунав пронизливий крик. Вiн отетерiло оглянувся - то, припавши над
убитим старим, кричала тоненька, мов очеретинка, татарочка з розмаяними по
плечах тонкими косичками.
Тхiр зрозумiв, що з цього боку йому не загрожу║ небезпека, i знову
виглянув з-за стiни. Вiн сподiвався побачити Звенигору на землi з стрiлою
у спинi. Але замiсть того уздрiв Сiкача, який летiв до нього через майдан
з високо пiднятою шаблею. А Звенигора тримав на руках якогось запорожця,
що намагався вирвати з сво┐х грудей заюшену кров'ю стрiлу.
- Прокляття! - скрикнув Тхiр i кинувся до дiвчини. Татарочка зойкнула,
простягла вгору руки, нiби захищаючись вiд удару чи благаючи пощади. Однак
Тхiр не здержав руки - i шабля зачервонiла вiд дiвочо┐ кровi.
- Що ти робиш? Навiщо забив дiвчину? -почувся голос Сiкача.