"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

татарського мурзи. Та в пам'ятi, мов падуча зiрка, сяйнула згадка про
невольничий ринок у Кафi: холодне сонце, похмуре море, напiвроздягнутi
невiльники i свист батогiв, що падали на його плечi... Ненависть потро┐ла
його сили. В напiвтемнiй мечетi вiд схрещених ша-бель бризнули слiпучi
iскри. Бей не мав куди вiдступати й оборонявся люто, затято. Його шабля
успiшно вiдбивала всi випади козака. Та, видно, страх скував серце
ханського вельможi, бо лоб його вкрився рясними краплями поту.
Звенигора вiдступив на крок й усiм тiлом вiдхилився назад, навмисне
накликаючи бея на себе. Татарин мимовiльно подався слiдом, розслабляючи
далеко витягнуту руку. Звенигора несподiвано i мiцно ударив спiднизу.
Шабля супротивника мелькнула в повiтрi, перелетiла через голову козака i з
брязкотом упала на кам'яну долiвку. Бей смертельно зблiд, вiдсахнувся
назад - й уперся плечима в стiну. До його горла дiткнулося холодне вiстря
блискучо┐ крицi. Та Звенигора в останню мить стримав руку.
- Бею, накажи сво┐м людям припинити опiр! За це матимеш життя! Ну!
- О правовiрнi! Аллах вiдступився вiд нас! - вигукнув бей хрипко. -
Наказую скласти зброю! Здавайтеся! Здавайтеся!.. О горе нам, сини
Магомета!
Спочатку найближчi до бея аскери покидали шаблi. Потiм, коли бей
повторив голосно свiй наказ, здалися iншi.
В мечетi настала тиша. Тiльки чулося важке дихання багатьох стомлених
людей та стогiн поранених.
До Звенигори пiдiйшов Сiрко. Обняв козака.
- Спасибi, синку! Я все бачив!.. Гарну птаху спiймав! Молодець! - I ще
раз притиснув до грудей.
...Опiвднi важко навантажена гарматами, яничарками, порохом, полоненими
козацька флотилiя вiдчалила вiд Таванi. На мiсцi фортецi лишилися купи
камiння, трупи. В небо чорними стовпами здiймалися густi смердючi дими.



7

Пiдпливаючи до Сiчi, Звенигора мiркував про те, як крiзь турецькi й
татарськi заслони i роз'┐зди пробратися до Чигирина. На серцi було
тривожно. Боявся, що вже не знайде Романа. Трауернiхт мiг за цей час
вивезти його або закатувати. Турки могли взяти мiсто i всiх полонених
вирiзати чи потягнути в неволю, як це вони зробили три роки тому в
Кам'янцi. А могли просто обложити мiсто так, що в нього i миша не
прослизне.
Десятки думок ро┐лися в Арсеновiй головi, десятки найрiзноманiтнiших
гадок виникало в нього. Та всi вони розвiялися в одну мить, коли флотилiя
причалила до сiчово┐ пристанi.
Не встиг Звенигора зiйти на берег, як його покликали до кошового, - вiн
прибув трохи ранiше.
Сiрко стояв в оточеннi кiлькох старшин, що водили сво┐ куренi на Буг.
Перед ним вклякнув на колiнах молоденький яничарський ага. В очах аги -
переляк i мольба.
- Арсене, потрiбно докладно i точно розпитати цього хлопця, - сказав
кошовий. - Вiн, зда║ться, зна║ багато цiкавого для нас... Гей, ага, -