"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

облизався.
Спихальський розплющив очi, хапнув спраглими, запеченими вустами
прохолодного вечiрнього повiтря.
- Арсене, друже... поховай мене на такiй високiй горi... жеби було
видно мi всеньке Подiлля... i ту дальшу землю... мою ойчизну...
Польську... - Вiн говорив тихо, з натугою, але розбiрливо. Видно було, що
кожне слово завдавало йому нестерпного болю. - А коли доведеться бути... в
Закопаному, то... вiдшукай панi Ванду... Скажи, же я ┐й... усе прощаю...
Навiть зраду... з тим глистом маршалкем... Прощаю... як бога кохам!..
Звенигора вiдвернувся, щоб пан Мартин не бачив у його очах слiз. "От i
довоювався, пане Мартине! Довоювався... I не побачиш сво║┐ ойчизни i
невiрно┐ Ванди, яку ти все-таки, незважаючи нi на що, кохав... Ти був
зовнi незграбний i трохи дивакуватий, але мав добре i по-дитячому нiжне
серце. Ти був шляхтич, але з тi║┐ шляхти, яку в народi звуть голопузою i
яка нiчого, крiм гонору, не ма║. Тому ти не цурався простого народу i
стояв ближче до нього, нiж до шляхетних магнатiв, якi гордували тобою i
використовували, як хлопчика-козачка, на побiгеньках... Ех, пане Мартине,
пане Мартине!" А вголос сказав:
- Не впадай у розпач, пане Мартине. Не помреш ти... Ось допливемо вночi
до Сiчi - вiзьму коней i помчу з тобою в Дубову Балку... А там Якуб i
дiдусь Онопрiй зроблять таку мазь, що враз поставить тебе на ноги. I
хвицатимеш ти, як жеребець копитами... Житимеш - не тужитимеш! До ста лiт!
На блiдому, покритому холодним потом обличчi Спихальського промайнула
слабка усмiшка.
- Добрий ти, Арсене, хлопак... Мам тебе за брата! Вiн заплющив очi i,
знесилений, затих.



ЧИГИРИН

1

Йшов третiй тиждень облоги Чигирина. Росiйсько-укра┐нське вiйсько,
переправившись бiля Бужина на правий берег Днiпра, в рiшучому бою
вiдкинуло туркiв i татар за Тясмин, захопило Калиновий мiст i встановило
зв'язок з обложеними. Однак, незважаючи на те, що турки втратили двадцять
вiсiм гармат, вози з порохом, табуни скоту i коней, незважаючи на те, що у
витолочених бур'янах лишилися лежати сотнi во┐нiв падишаха, великий вiзир
Мустафа мав ще достатньо сил, щоб не впасти у вiдчай i не повторити
торiшньо┐ помилки Iбрагiма-пашi - без генерально┐ битви знятися з позицiй
i тiкати.
Коли вiйська зупинилися на укрiпленому правому березi Тясмину, а уруси,
як доносили вивiдачi, не проявили намiру форсувати рiчку i з ходу нападати
на турецькi позицi┐, Кара Мустафа наказав усiм пашам зiбратися на
вiйськову раду.
Велике розкiшне шатро вiзира ледве вмiстило всiх найвищих вiйськових
вождiв.
Кара Мустафа сидiв похмурий, насуплений, чорний, мов головешка. Пашi
мовчки перезиралися, чекаючи прочухана за поразку. Тiльки гоноровитий i