"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хитрий хан Мюрад-Гiрей тримався незалежно, даючи всiм вiдчути, що за його
спиною - п'ятдесят тисяч вершникiв.
Але вiзир заговорив у незвичному для себе тонi - тихо, без
роздратування.
- Доблеснi во┐ни падишаха, аллах покарав нас за те, що ми принесли
сюди, в хижi степи сарматськi, мало ненавистi в сво┐х серцях до невiрних,
мало мужностi i гарячого бажання прославити велику державу османiв,
сонцеликого хондкара i себе... Ось уже наступа║ четвертий тиждень облоги,
а ми не можемо взяти цього проклятого мiста! А вчора i сьогоднi змушенi
були показати хребет во┐нам гетьмана Самойловича i Ромодана-пашi... Ганьба
нам!.. I я хочу запитати вас, прославленi полководцi, - i тебе, Ахмет,
паша ║гипетський, i тебе, Суваш, паша константинопольський, i тебе,
Кур-паша, i тебе, Чурум-паша, i всiх вас, во┐нiв, у доблестi яких я нiколи
не сумнiвався, - чому ми, маючи вдвiчi бiльше вiйська, нiж в урусiв,
змушенi сьогоднi ганебно тiкати з поля бою? Ну?
Запала тяжка мовчанка.
Кара Мустафа застиг, мов чорна статуя.
Першим пiдвiвся Ахмет-паша. Шовковим шарфиком витер з лоба пiт.
Заговорив неголосно.
- Великий вiзире i все доблесне во┐нство, по довгих роздумах я дiйшов
висновку, що з якихось невiдомих менi причин аллах вiдступився вiд нас i
вже не надiля║ сво┐х захисникiв милiстю сво║ю... Нiчим iншим я не можу
пояснити втрату нами вчора i сьогоднi багатьох во┐нiв наших iсламських i
гармат... Мо║ вiйсько зменшилося на третину. А до урусiв прибули з пiвночi
свiжi сили... Я не бачу можливостi продовжувати далi цю затяжну i
небезпечну для слави нашо┐ вiйну. Я нiколи не був боягузом, але зараз у
мо║ серце закрада║ться страх. Аллах вiдступився вiд нас, i невiрнi можуть
взяти верх над нами... Тому я за негайний почесний вiдступ, бо iнакше i
переможне наше вiйсько iсламське загине, i гармати всi втратимо. Честь
держави до самого воскресiння мертвих буде загублено, а ми за це будемо
проклятi на вiки вiчнi!
Ахмет-паша уклонився i сiв.
Усi мовчали, похмурi, пригнiченi. Кожен розумiв, що коли майже за
мiсяць не пощастило двохсоттисячному вiйську здобути Чигирин, на валах
якого до вчорашнього дня зоставалося не бiльше семи-восьми тисяч украй
змучених, виснажених стрiльцiв та козакiв, то тепер, пiсля того, як уруси
стали по лiвому березi Тясмину i мають вiльний вхiд у мiсто, тiльки чудо
може допомогти туркам i татарам добитися тут перемоги.
Нарештi, мовчанку порушив Кур-паша. З великим зусиллям пiдняв важке
огрядне тiло, вiдсапнув, нiби здерся на високу гору.
- Великий вiзире, сили вiйська вичерпалися. Нi пiдкопи, нi мiни, нi
апрошi, нi безперервний обстрiл з гармат, нi бо┐ на самих стiнах - нiщо не
допомогло синам Магомета взяти обложене мiсто. Ми вiдчува║мо нестачу в
усьому: мало хлiба, обмаль пороху, лише на один-два штурми - бомб та ядер.
Зате багато вбитих, хворих i поранених!
- Чого ж хоче Кур-паша? - спитав вiзир.
- Почесного вiдступу.
- Такого, як минулого року? Тодi ми почесне вiдступили...
Хан Мюрад-Гiрей гарячкове схопився з мiсця. Злiсно блиснув на Кур-пашу
розкосими чорними очима.