"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Великий вiзире, славнi i мужнi во┐ни Магомета, достойнiсть вiри i
держави нашо┐, а також честь уряду падишаха вимагають вiд нас одного -
перемоги!.. Я пам'ятаю, як торiк, майже в цей саме час i на цьому ж мiсцi,
мiй попередник хан Селiм-Гiрей на нарадi в Iбрагiма-пашi казав те ж саме,
що зараз кажуть Ахмет-паша i Кур-паша. Хто забув, я нагадаю. Ось його
слова: "Вiйсько iсламське, що перебува║ в таборi i в окопах, не може
вистояти зараз проти невiрних. Якщо облога мiста затягнеться ще на днiв
два, то i переможне во┐нство, i снаряди, i гармати нашi - все загине, i
ми, очевидно, осоромимося. Найрозсудливiше i найкраще буде, якщо ми
виведемо з окопiв вiйсько, витягнемо гармати та й пiдемо собi прямо по
рятiвному шляху вiдступу..." Хiба не те ж сьогоднi кажуть славнi пашi? Але
я вас запитую: де зараз хан Селiм-Гiрей i вiзир Iбрагiм-паша?
Всi мовчали, понуривши голови, опустивши очi в землю. Хан нагадав ┐м
про важку i незавидну долю торiшнiх полководцiв.
А хан говорив далi, все бiльше розпалюючись:
- Вони в ганьбi i неславi, як раби, кинутi на безлюдний острiв...
Позбавленi багатства, чинiв i заслуг, конають у голодi i загальному
презирствi... Невже i вам, пашi, хочеться тако┐ ж долi?.. Нi, я не хочу!
Мо┐ во┐ни готовi i завтра, i пiслязавтра, i скiльки потрiбно буде нести
тяготи вiйни i добитися славно┐ перемоги!.. Хай поможе нам аллах!
Слова хана справили велике враження на всiх. Тепер уже нiхто не
наважувався подати голос за почесний вiдступ. Усi мовчали.
Кара Мустафа сухими довгими пальцями, на яких кров'янилися в перснях
рубiни, стукнув по блискучому ефесу шаблi.
- Я уважно вислухав усiх. Бiльшiсть iз вас дба║ не про велич Османсько┐
держави, не про славу аллаха й iсламу, а про спокiй, про врятування
власних голiв, що не гiдно во┐нiв падишаха! Бойовий дух ваш пiдупав. Але
вiн здобува║ться в бою, в перемогах! Тому владою, даною менi падишахом,
наказую розпочати, перед тим добре пiдготувавшись, генеральний штурм
Чигирина! Це мiсто я зiтру з лиця землi, а на Чигиринському замку
власноручно пiднiму знамено iсламу!..
Пашi розумiли настрiй вiзира. Два роки пiдряд усе турецьке вiйсько не
могло здобути Чигирин, не кажучи вже про остаточну перемогу. Катастрофiчне
падав престиж Османсько┐ держави серед iнших держав Сходу i Заходу. Султан
лютував. I Кара Мустафа, пам'ятаючи про гiрку долю Iбрагiма-пашi, бажав
перемоги. Перемоги за всяку цiну! Тiльки падiння Чигирина могло врятувати
його становище у вiйську й державi, а можливо й голову. Що буде потiм, чи
пощастить Портi утримати завойованi землi Укра┐ни, чи нi, - це його зовсiм
не цiкавило i не турбувало. Йшлося про найважливiше для нього - про власне
життя i власний добробут. А тут - пашi знали - у вiзира двох думок не
було... Бiльше того, вiзир знав, що здобуття Чигирина, всупереч
сподiванням султана, не принесе бажано┐ перемоги, однак це вряту║ честь
вiйська i його власну честь. Тому з такою твердiстю вiн домагався свого.
- Я хотiв би знати, високоповажаний хане Мюрад-Гi-рею, - промовив пiсля
паузи вiзир, - чи тво┐ нукери привезли сина Ромодана-пашi з Бахчисарая, чи
нi?
- Привезли, великий вiзире.
- Хай приведуть його до мене!.. А зараз - усi йдiть i готуйте вiйсько
до нового наступу, i хай допоможе нам аллах!
Пашi, мовчки кланяючись, почали виходити з намету.