"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

2

Обминувши Павлиш, захоплений татарами, загiн запорожцiв, що
супроводжував пашу до гетьмана Самойловича, повернув на пiвнiчний захiд.
Пiд жупаном у Звенигори похрускував свiжий сувiй паперу - Сiркiв лист
гетьману.
Запорожцi ┐хали швидко i сподiвалися наступного дня вранцi бути пiд
Чигирином. Мiж двох коней, у брезентовiй попонi, обкладений подушками,
лежав Спихальський. Звенигора вiз його в Дубову Балку, де, як вiн гадав,
Якуб зможе поставити козака на ноги.
Всюди виднiлися слiди турецько-татарсько┐ навали. Спустошенi, спаленi
села. Витоптанi ниви. Кiстяки корiв i коней при дорозi, а подекуди -
людськi трупи. Здичавiлi собаки вили по-вовчому, ховаючись у сухих
бур'янах.
Звенигора вислав наперед дозорцiв: по степу никали ворожi роз'┐зди.
Надвечiр один з дозорцiв, що ┐хав по лiву руку, раптом круто повернув
коня i чвалом помчав до загону.
- Турки! -ще здалеку крикнув вiн. -Мчать сюдиi
Звенигора зрозумiв, що ┐х помiтили. Тепер надiя на швидких козацьких
коней. Але ж вони без вiдпочинку подолали вiдстань вiд Чортомлику майже до
Тясмину! Не близький свiт! I все ж...
- Уперед! - крикнув стривожено.
Загула пiд копитами земля. Зашелестiв, зашумiв сухий типчак. Козаки
повернули до далекого лiсу, що виднiвся на обрi┐.
А турки гнали навперейми, ┐х було з пiвсотнi. Звенигора розпiзнав темне
вбрання спагi┐в. Усi як один на бiлих конях, вони виглядали мальовниче i
грiзно. Здавалося - летять чорнi привиди.
Запорожцi вихопили шаблi - плазами ударили коней по крупах. Бiднi
тварини прищулили вуха, витягли ши┐ i ще швидше рвонули вперед. Та
вiдстань до переслiдувачiв не зменшилась. Турецькi рисаки вперто
наздоганяли втiкачiв.
- Батьку Корнiю, женiть до лiсу! Рятуйте пана Мартина! Везiть прямо в
Дубову Балку... А пашу - гетьмановi! - крикнув на ходу Звенигора. - А я з
половиною загону зупиню ворога!
- Загинеш, Арсене!
- Долi конем не об'┐деш... Женiть!.. Хто зi мною- зоставайся!
Бiльша частина загону припинила бiг.
- Розвертайся лавою! Бийте, хлопцi, супостiггiв Уперед!
Запорожцi лавою двинули насупроти спагiiв, що вихором летiли на них. За
якусь хвилину два загони грудьми зiткнулися на широкiй рiвнинi. Здибилися
конi, протяжно, тривожно заiржали. Заблискотiли шаблi. Впали першi вбитi й
пораненi.
Звенигора пiдбадьорював товаришiв.
- Хлопцi, не осоромимо козацько┐ збро┐! Биймося до останнього!
Спагi┐в було бiльше. На одного козака ┐х накидалося по дво║ i по тро║.
Гримiли пострiли з пiстолiв. Свистiли шаблi. Хрускотiли, скреготали
перерубанi кiстки, i бризкала кров. Вза║мна ненависть була така, що навiть