"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ох, клятий! - скрикнув молодий козак, падаючи з коня додолу.
Арсен стояв самотою проти сотнi ворогiв. У кiльцi, мов у пастцi. Над
його головою знову звились аркани. Вiн устиг перерубати кiлька. Та раптом
в очах пожовтiло: страшна сила стиснула горло, вирвала з сiдла. Випустивши
шаблю, козак важко упав на землю.
Його враз пiдвели, розтягли на ши┐ аркан. Гамiд сплигнув з коня, став
перед ним.
- I все-таки ти не втiк вiд мо┐х рук, рабе!
Звенигора не вiдповiдав. Для чого? Хiба вперше смерть заглядала йому в
очi? Звик... Непоко┐ла думка: чи встигли товаришi добратися до лiсу?
Глянув поверх голiв спiшених спагi┐в - удалинi побачив маленьку, ледь
помiтну в надвечiрнiй iмлi хмарку куряви. Втечуть! Навiть якщо зараз
спагi┐ кинуться в погоню, - втечуть!.. Але турки або ж не помiтили
втiкачiв, або ж задовольнилися кривавою перемогою, бо не квапилися сiдати
на коней. Однi перев'язували поранених, другi добивали козакiв, а третi,
оточивши агу й полоненого запорожця, з цiкавiстю спостерiгали, що буде
далi.
- Повiсьте собаку! - без довгих роздумiв наказав Гамiд, показуючи на
одиноке дерево, що росло поблизу на горбi.
Це сподобалося всiм.
- Повiсити! Повiсити! -пролунали голоси. Дво║ найпрудкiших помчали до
дерева з арканом у руках. Iншi потягли козака за ними. Хтось штовхнув його
в спину, хтось вискочив наперед - шарпнув за жупан. Та так сильно, що
вiдлетiли гудзики.
З-за пазухи випав бiлий сувiй паперу.
- Ага, в нього лист! - вигукнув молоденький безвусий аскер, нагинаючись
i пiднiмаючи сувiй.
- Лист? - Гамiд схопив папiр, розгорнув i, побачивши, що написано не
по-турецькому, пiдвiв очi на Звенигору. - До кого?
- До великого вiзиря Мустафи, хай береже його аллах! - вiдповiв, не
задумуючись, Звенигора.
- Що? - Гамiд явно оторопiв. Повертiв папiр у руках, безтямно глипнув
на агу Джаббара, який був вражений не менше, нiж Гамiд. - Вiд кого?
- Вiд кошового отамана Сiрка. Вiд Урус-шайтана, як ви його звете.
Спагi┐ мовчки переглядалися, ┐х здивував лист, що так несподiвано
змiнював усю справу, а особливо вразила добра турецька мова козака. Чи не
помилилися вони, розгромивши козацький загiн i схопивши цього посланця?
Кара Мустафа швидкий на розправу! Слава аллаху, що хоч в останню мить усе
вияснилося i листа буде вручено за призначенням.
I Гамiд, i ага Джаббар мовчали. Ага Джаббар зблiд: це ж вiн наказав
переслiдувати i перерубати запорозький загiн. Йому i вiдповiдати перед
вiзиром.
Нарештi, Гамiд порушив мовчанку.
- Що пише Урус-шайтан?
Голос його затремтiв. Гамiдовi краще, нiж будь-кому iншому з присутнiх,
було вiдомо, що султан хотiв залучити на свiй бiк запорожцiв i що
запорожцi вiдповiли вiдмовою. Та, може, вони змiнили свою думку. Вiд цих
шибайголiв можна всього чекати! Водночас Гамiд зрозумiв, що Звенигора
знову вислиза║ у нього з рук. Ех, чому вiн стрiляв у того другого, а не в
цього проклятого гяура!.. Страх i злоба терзали його серце, i вiн не знав,